Читать «Танець недоумка» онлайн - страница 284
Ілларіон Павлюк
Вона дурнувато подивилася на мене й кліпнула очима.
— Офіцере Вандлик… — я мимоволі відшукав на корпусі «Шиви» запобіжник.
— Вона контужена! — викрикнув один із бійців. — Бахнуло поряд! Не говорить!
Ми з Ірмою перезирнулися.
— Ви чуєте мене, офіцере Вандлик?
Вона дивиться не в очі, а на мій рот. І навіть трохи схилила голову, як це робила Віра. І мовчить, розгублено кліпаючи. Ірма зручніше перехопила гвинтівку.
— Алексе! Де ти там!
— Скінчилися! — він знову вискочив на трап з порожньою коробкою. — Жодного, бро…
Вандлик дивиться на нас із дивним виразом. Її очі бігають туди-сюди.
— Ми не забираємо, якщо не може відповісти, — каже Ірма, наче я збирався сперечатися. — Нікого.
— Я знаю…
Вандлик безпорадно дивиться на нас. Її очі бігають.
— Так! — кричу я. — Усі, крім офіцера контролю, підходите по одному! Прізвище й чому вирішили вступити в корпус, швидко! Хто повторить чиюсь причину — залишиться тут!
Вони рухаються до трапа, і Вандлик, побачивши це, починає підніматися перша. Ірма моментально зводить «Шиву».
— Назад!
«Чорні рукави» сахаються.
— Не гарячкуй… — я стиснув її лікоть.
Вандлик зупинилася, широко роззявила рот і дивно потрясла головою…
— Вона реально на контужену схожа, — промуркотів Алекс. — Їй вуха геть заклало. Мабуть, добре довбонуло…
— І на химеру теж схожа! — відтяла Ірма, і не думаючи опускати гвинтівку.
— Офіцере Вандлик, — кричу, остерігаючись, що Ірма пальне. — Зійдіть із трапа! Відійдіть!
Думаю, вона зрозуміла не слова, а жести. Але з трапа зійшла й пропустила інших.
Через хвилину «чорні рукави» успішно пройшли перевірку й були всередині. Залишився Аба (його довелося покласти просто на землю), Вандлик і ми втрьох.
— Усе? — невпевнено запитала Ірма. — Задраюємо?
— Стоп! — раптом крикнув Алекс. — Є ще!
Він зник у залізному череві лінкора і за пів хвилини повернувся з білою трубочкою в руках.
— У куртці, — задихано пояснив він, — якою Ельзу вкрили. Запасний брав.
Він простягнув тестер мені. Я невпевнено переводив погляд з Аби на Вандлик.
— Полетить один, Гілелю, — нагадала Ірма. — Інакше ніяк.
Думаю. Довго — декілька болісних секунд, розтягнутих разів у сто. Алекс та Ірма, здається, навіть не дихають. Чекають. Прикусили язики, щоб не квапити. Оживає рація: «Давайте швидше! Тут їх море!!!». І потік лайки. Я заплющую очі й рахую до п’яти. Хтось повинен вирішити.
— Вандлик, — нарешті кажу я. — Якщо припустити, що вони обоє люди, рятувати потрібно того, у кого більше шансів вижити. Аба — поранений. Нехай проходить тест Вандлик.
Ірма мовчки киває. Алекс шепоче: «Хутчіше, бро», — і, перегнувшись через поруччя трапа, тривожно дивиться на обплетені грибницею шасі. Я спускаюся на кілька сходинок і простягаю Вандлик тестер.
З усього видно, що вона відразу зрозуміла, що й до чого. Упевнено взяла трубочку. Але робити тест чомусь не квапиться. Дивно крутить тестер у руці… І я не можу позбутися відчуття, що кожним рухом вона нагадує мені Віру, яка щойно вилупилася з кокона.
— Ну ж! — і показую жестом, щоб поспішила. — Швидше!