Читать «Танець недоумка» онлайн - страница 271

— Ірмо? — тихо каже він, і та, здається, перестає дихати. — Відійди, щоб я міг тебе побачити.

Я, напевно, на її місці здивувався б із такого прохання. Будь-хто би здивувався. Адже найпростіший спосіб побачити Ірму — це відчинити двері. Та, хоч як це дивно, вона покірно відступає на кілька кроків. Бо є дещо, чого поки що не розуміє навіть обачний Нейтан. Ірма — не людина.

— Нейтане… — жалібно повторює Ірма, мерзлякувато зіщулившись. — Допоможи мені…

Вона гола-голісінька. Не в піжамі, у якій спала, не в простій армійській білизні, яку зазвичай носила, не в тому мереживному пеньюарі, в якому зустрічала його в кубрику, коли вони домовлялися перебути разом вечір. Замкнена в карантині Ірма була геть без одягу, і це дивувало. Так само, як дивувало те, що Гоґ почув її голос у своєму кабінеті поверхом вище. Як запах армійського напалму, який то зникає, то раптом стає такий інтенсивний, аж заважає Нейтанові думати.

— Ірмо…

Він сумнівається. Чи є підстави негайно здіймати тривогу? Чи, може, спершу слід розібратися зі своєю дівчиною, яка гола залізла в карантин?

— Що ти там робиш?!

— Допоможи мені! — каже Ірма й простягає до нього руки.

«І не думай!» — волаю про себе, наче він може почути. Гоґ і справді підняв ключ-картку, але до замка так і не підніс.

— Чому ти гола?

Вона не відповідає. Тільки чмихає носом і, здається, ось-ось заплаче.

Запах напалму знову став виразніший, і тепер Гоґу здається, що він заходить крізь двері. Нейтан здивовано нахиляється й принюхується, забувши, що двері — герметичні. На чолі в нього проступив піт. Він нервово крутить головою, намагаючись визначити джерело запаху. Запаху, який асоціюється у нього з криками й смородом горілого м’яса. З тим, чого він боїться дужче за смерть. За будь-яку іншу смерть.

— Чим тут так пахне? — запитує Ірма, ще більше підливаючи лою у вогонь.

Цієї миті я цілком чітко розумію, що напалмом тхне від замкненої в карантині лілової квітки. І що цей запах грибниця підготувала персонально для Нейтана — як підготувала суничний аромат для Ірми. Запах не проникає крізь герметичні двері карантину, він потрапляє в коридор через вентиляційну шахту, — тому Нейтан і не розуміє, де джерело! — і настирливо лоскоче ніздрі, вимагаючи, щоб Гоґ негайно витяг звідти Ірму. Витяг і забрався до чортової матері, поки не спалахнуло! Поки все тут, до біса, не спалахнуло!

Мені здається, якби він подумав, то згадав, що рідкого напалму в місії немає. Є порошкове пальне, яке пахне зовсім по-іншому. Але моторошний запах, від якого мороз пробирає шкіру, уже напосів на більшу частину його думок. І коли Ірма раптом показує пальцем на стелю, він покірно переводить погляд — його мозок більше не здатен аналізувати.

Просто над ним зі стелі стирчить металеве рильце системи пожежогасіння.

— От чорт!!! — кричить Гоґ, рішуче ляскаючи карткою по замку й усією масою повисаючи на важких дверях. — Мерщій звідси!!! Бігом!!!

Я відчуваю, як Нейтанів страх прориває греблю критичного мислення й затоплює найдальші закутки його розуму, й він викрикує одне лише слово: «НАПАЛМ». Схопивши Ірму за лікоть, зривається з місця. У його діях вже немає логіки. Немає відповідей на запитання «навіщо» і «яким чином». Є лише кошмарні, нестерпно страшні спогади двадцятилітньої давнини, коли молодий Гоґ опинився в будівлі, де терористи закачали напалм у систему пожежогасіння.