Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 78

Важко було витримати над мискою сіро-бурої та ще й холодної зупи. Як же їм мав дошкуляти будь-який спогад про їжу — гусячі шийки, смалець, шоколадні торти, цукерки з марципаном. Ці назви звучали в темряві, наче полум’яні спалахи. Врешті голод обмежував їхню уяву до хлібних крихт і соняшникового насіння. Хтось казав, що це сором, хтось інший, що розбещеність.

Доки міг, рятував Ганю й Зиґмуся. З нею було особливо важко кочувати й переховуватись. Тепер вони стали його подвійним тягарем. Не вистачало одного шматка хліба, треба було випрошувати ще. Ландау винагороджував мистецтво і свої фантазії мецената, а не єврейський голод.

Коханка злочинця в костюмі амазонки? На вічку декоративної скриньки. Пан замовив — слуга виконав. Не здригнулась ні рука, ні долото. Дерев’яна цяцька, інкрустована іграшка для скарбів панові гауптшарфюреру… Що він там збирався тримати? Золоті зуби? Вирвані у єврейських трупів?

Мав Бруно й інше заняття. Впродовж кількох місяців. Просте й не таке виснажливе. Якийсь доброзичливець домовився за нього в місцевому юденраті. Ще совєти звезли до Дрогобича тисячі книжок з усіх публічних і більшості приватних бібліотек, зокрема найбільшу книгозбірню із пограбованого ними Хирівського монастиря єзуїтів. У колишньому єврейському Будинку старців із цих награбованих здобичей було створено бібліотеку, яка підпорядковувалася ґестапо. Близько ста тисяч книжок. Польські, німецькі й повно єврейських. Столітні колекції, які треба було скаталогувати й посортувати. І, ясна річ, відокремити найцінніше — очевидно, написане німецькою, і лише потім спалити.

За таких дивних обставин він потрапив до свого Храму Книги. Принаймні міг сидіти, а не балансувати на драбині між пензлями і відром фарби або повзати на колінах по полотну. І не так сильно страждати від пронизливого болю у спині. Але чи голодна людина взагалі здатна відчувати звичайний біль? А ці книжки все одно були приречені на знищення. Серед них можна було нічого не приховувати. Бо навіть якщо вони вціліють, ніхто до них, може, й віками не зазирне…

У них він знаходив прихисток. Завжди безпечно почувався між корінцями томів — шкіряними, полотняними, шовковими. До них можна було торкатися, гладити їх, вичитати в них розраду, навіть віршем. Це був шанс вижити — черговий, може, останній. Старанно записував, сортував, складав по розділах на окремих полицях — філософія до поезії, проза поруч із астрономією та релігією. Каталогування книгозбірні… повернення порядку світові, який збожеволів. Бо як інакше ці всі поети й мудреці могли б подумати про те, що відбувалося за вікном…