Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 63

Аґата Тушинська

Особливо новини з Німеччини, батьківщини його найважливіших, улюблених письменників, були жахливими. І їх не можна було оминути жодною безпечною трасою. Тож він тим більше не шкодував, що побував у Парижі. Тепер уже б не відважився на таку подорож. Але інших надій ще не втрачав. На початку листопада Бруно підготував особливу посилку для Томаса Манна. У ній була новела „Die Heimkehr”, спеціально написана німецькою, оздоблена оригінальними малюнками, та майже любовний, як це характерно для Бруно, лист до автора „Зачарованої гори”. І, звісно, багато надій. „Адже, якщо…” Він власноруч усе запакував і з тремтливим серцем відніс на пошту. (Дехто каже, що передав через посильного, і, може, це була помилка. Але було це саме тоді.) А через кілька днів світ дізнався про Кришталеву ніч.

Німеччина, нова Німеччина, щоби помститися за дипломата, застреленого в Парижі єврейським студентом, накинулася на всіх своїх єврейських громадян. З палицями, камінням, кулаками й черевиками. Кров перемішалася з уламками скла з вікон і крамничних вітрин, на яких перед тим з’явилися великі написи „Jude”. Вперше державна влада організувала такий масштабний єврейський погром. До акції підключили не лише бандитські угруповання, але й одягнених у форму бійців SA і SS. Загинуло близько ста осіб, понад двадцять тисяч ув’язнено в концтаборах, осквернено всі єврейські цвинтарі й більшість синагог. Та ще й на громади накладено контрибуцію в розмірі мільярда марок на відшкодування втрат німецької держави…

Держава, наче ґанґстер, нападає на мирних громадян, та ще й вимагає викупу від єврейської спільноти… Ніч німецької ганьби, день побитого єврейського скла. Скла з вікон помешкань та фірм, які, згідно з Нюрнберзькими лжезаконами, належали „недолюдам”. Бруно без зайвих зусиль міг собі це уявити. Пророчі здібності, чутливість до кольору, до атмосфери лиха його ніколи не покидали. Однак він не міг припустити, що такі ж події чекають його улюблений Дрогобич. Навіть за всієї яскравості дотеперішніх „досягнень Гітлера…”

Також само собою напрошувалося питання: а що на все це його дорогий Томас Манн? Чи це правда, що він виїхав, емігрував, переїхав до Швейцарії? А якщо так, то чи встиг отримати посилку з „Die Heimkehr”? А може, вона з написом „Jude” опинилася десь на смітнику Deutsche Post? Мовчання письменника говорило радше про цю другу версію. Бо третьої, що великі письменники мають час на твори лише одного ґатунку — свої власні, — Бруно волів не брати до уваги.

Війна підкрадалася, наче кіт. Спершу поволі, м'яко — заголовками газет, виступами політиків по радіо, „що не віддамо ані ґудзика”, все більшою тривогою, чи варто планувати вакації… Відтак щоразу швидше. Посиленими закупівлями цукру, солі й хліба, мобілізацією чоловіків до війська…

Пакт Ріббентропа-Молотова був уже стрибком хижака до нападу. Двадцять третього серпня у Москві. Загроза. Як усі потенційні жертви, вони завмерли від зловісного змісту цієї угоди. Юна в Янові, Бруно у Дрогобичі. Двоє найбільших, найсильніших у світі й найлютіших ворогів змовляються над головами Польщі! Добре, що хоч маємо союзників, друзів, готових нам допомогти. Зрештою, англійська та французька армії не так давно впоралися з Німеччиною…