Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 6

Він сприймав природу не так чуттєво. Завжди через фільтр книжок, картин, асоціацій. А найохочіше як літературну тему. Березовий лісочок? Це лише початок цілої низки уявлень і сюжетів. Він наче підносив природу до вищого ранґу, наділяючи її здатністю вигадувати й відгадувати метафізичні загадки. Не мало значення практично нічого, що не вважав за придатне для свого мистецтва.

Краєвид, сцена, кадр. Слимак на дорозі, рій метеликів після грози, поклубочені хмари, що пливуть над деревами, тінь під аркадами під'їзду — все це можна було використати. І все це невдовзі могло відродитися в його малюнку чи оповіданні. Звіряння, мерехтіння, ковзання, профіль акації… Білий тополиний пух, недолугість капусти… Часом він волів прогулюватися мовчки. Вона відчувала, що саме так мусить почуватися й поводитись художник.

Найбільше він вразив її на Лані — дільниці єврейської бідноти, куди вони забрели якогось вечора. Здається, випадково. Так вона тоді думала, не вельми задоволена понурим краєвидом їхньої романтичної прогулянки. Хоча й тут можна було вгледіти мальовничість. Ті хатинки з розваленими дахами, хащі хвощу й лопухів, якісь живописні звалища.

Але йому не йшлося про мальовничість. Несподівано він зупинився і тихо мовив: „І тут я загину”.

Вона це почула, але, мабуть, не зрозуміла, продовжуючи недбало всміхатися до кривих парканів і злидарів, що виглядали із заслонених шматками дикти вікон. Тоді він повторив ці слова, показуючи довкола рукою на запалі вулички, звалища, брудні зарослі подвір'я: „Тут загину!” І додав, що колись буде жебраком — брудним, голодним, скалічілим… А вона відвернеться від нього.

Тоді вона вже обурилася, а він намагався засміятися й усе обернути на жарт. Але не зумів, його обличчя залишалося урочисто сумним. І, здавалося, вологими очі. Але їй цього вистачило. Теж мені жартівник! Як так можна, що за жахливе почуття гумору? Однак теми не розвивала. Краще було прийняти все за стилістичну провокацію, за мистецьку витівку шановного пана письменника. Не за пророцтво. Замість сумного пророка вона тоді воліла бачити захопливого оповідача й ерудита. Згодом він ще не раз здивує її таким віщуванням своєї долі. Але тоді вона вже почне звертати на це увагу…

А жінки? Чи були вони темою цих прогулянок? При ній — стрункій, високій, довірливо в нього задивленій — Бруно, мабуть, не смів роззиратися за жінками надто уважно. А може, з-за її спини йому було легше шукати їхні тіла й обличчя? Знала прецінь, що малював і з пам’яті, і з натурниць. Служниці й розпусниці, дружини адвокатів і купців — усі були йому абсолютно слухняні на папері. Із шановних паній меценаток і блудниць, які заробляли у двориках та місцевих кишлах, здирав сукні, часом залишаючи тільки натяки на білизну та взуття на високих підборах. Груди, стегна, ноги… На оголені тіла накладав обличчя, які запам’ятав з вулиці чи з крамниці. Помножував їх, удосконалював, дублював. Передягав, змінював сутність. Сам, низько присівши навпочіпки, підглядав, готовий до ударів. І до розкошування. Хто мав очі — той бачив. Хто мав розум — здогадувався.