Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 146

Це була ця друга, остання справа. Налковська. Її „Щоденники”, які друкувалися вже кілька років, епоха за епохою. Тепер настав час на 1930-1939 роки. Це були їхні та „їхні” роки. Тож, може, там знайдеться щось знайоме. Їхні роки. Що це тепер означає?

Не пригадувала, аби вона просила його про це. Може, й так — не була вже надто впевнена у своїй пам'яті. Надійшов розбухлий лист — стос аркушиків, списаних рукою Фіцовського. Мусила його просити, якщо знову завдав собі такого клопоту. А може, це його чарівна дружина все переписала, не він. Він, він, упізнає його почерк. Мабуть, у такі справи краще нікого не втаємничувати. Навіть найкращих на світі жінок. Бо якщо отой майже чоловік Налковської мав слушність. Якщо справді Бруно і вона? Усі про це перед війною пліткували, але це були лише плітки. А тут справжній — добре, в уривках — „Щоденник”. О Господи, черговий щоденник, чергове випробування її витривалості.

Не накинулася на ці листочки одразу. Відвела час на те, щоб освоїтися з ними, відкинути надто бурхливі емоції. Спокійно, треба взяти себе в руки. Що в цьому насправді такого? Понад тридцять років після її смерті, а після його — вже понад сорок! Чи є взагалі на світі ще хтось, кого б щось у цій історії могло шокувати? Добре знала, що є. Вона сама. Тож обережно ходила довкола цього листа. Почерк Фіцовського — акуратний, спокійний. Спочатку треба приготувати м’ятний відвар, переконатися, що в авторучці є чорнило — кулькова ручка не личить архівістам і художникам, — і врешті витягти потрібну каталожну картку.

— ЗОФ’Я НАЛКОВСЬКА. 1884–1954. „Видатна польська письменниця [«видатна» перекреслено, відтак написано знову]. Авторка «Межі» та «Медальйонів». До війни посприяла у виданні першої книги Бруно Шульца”.

Лише тепер могла розпочати читати.

Перша дата — 1 липня 1933 року:

„Із цього страждання раптом виринає щось добре — кілька днів перебування Бруно Шульца, його листи. Він надто делікатний і слабкий, аби стати для мене порятунком, але світ його думок дав мені противагу й перепочинок”.

Так-так. А вона не чекала від цих нотаток нічого особливого, ані навіть цікавого. Пам’ятала „Щоденник з часів війни” Налковської, виданий багато років тому. Це був незвичний і надзвичайно сумний досвід. Та сама письменниця, яка в „Медальйонах” зробила такий блискучий діагноз божевілля війни, наче втратила почуття спостережливості. Була настільки вражена своєю долею власниці будки з цигарками під час війни, що у своїх замітках найбільше зосередилася на цінах і кількості проданих юнів та спортів. Навіть складно було збагнути, що насправді йде війна, що існують німці, підпілля, якісь живі людські постаті. Лише вона і цигарки… Ага, і ще дзеркальце, яке постійно мало їй казати, яка вона вродлива й приваблива для чоловіків…