Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 14

Іноді він переймався своєю книжкою. А якщо щось станеться, якщо видавництво передумає або збанкрутує. Але все склалося успішно, і вже в грудні він подарував мені „Цинамонові крамниці” з присвятою. „Юні Ш., чудовій людині, близькому другові, якого я зустрів на дорогах життя, з проханням про пам’ять”.

Про одруження тоді ще не йшлося.

Книжка Бруно ще не з’явилася у продажу, коли його школа святкувала ювілей сімдесятип’ятиріччя. Дрогобицька державна гімназія ім. Владислава Яґайла. Там, де здавав матуру, а тепер уже багато років навчав. Малювання та ручної праці. Було зрозуміло, що за такої нагоди без його допомоги не обійдеться. Бо ніхто так, як він, не вмів прикрашати будівлю гімназії на різні урочистості. Він малював портрети маршалка Пілсудського і президента Мосціцького, робив проекти щорічного табло випускних класів та віньєток учнівських часописів. Колись він ще намалює знамено школи: з одного боку король Яґайло та „Бог і Вітчизна”, з другого — Остробрамська Божа Мати та „Мати, Королево Польської Корони, молися за нас”. Зрозуміло, що на зміст цих написів він не матиме жодного впливу. А все ж іронізуватиме, що, як на єврея, навіть такого, що не практикує, це велике досягнення. Зрештою, це була лише частина серйознішої проблеми. Він і ця його школа!

Він не любив говорити про це. Волів вести розмови про мистецтво. Клав голову мені на коліна і, спокійний, що жоден нахаба його не переб’є, тихим голосом говорив, виголошував промови, цитував Рільке в оригіналі. Обожнював його поезію, вдома мав усі його томи. Від віршів переходив до малюнків Кубіна, до його творчості, сповненої вишуканою фантастикою і ґотикою. Бруно вважав його своїм творчим патроном, старшим братом-демонологом у мистецтві… Аналізував його лінію, джерела натхнення, подорожі. Порівнював із малярством Ґойї та Мунка. Того вечора, вимахуючи пальцем у повітрі, він із запалом розповідав мені — двадцятивосьмирічній дівчині, заслуханій у кожне його слово — про фотографічні твори Кубіна та про його спробу самогубства на могилі матері.

Раптом він підвівся й дістав із портфеля газету та зім’ятий папір. Це не була фотографія Кубіна на могилі матері. Аж ніяк. Якісь записи в лінійках і стовпчиках. Аби я собі не думала, що він ненавидить цю свою школу. Щось таки він у ній цінує. Бо там завжди був елемент шаленства або принаймні якоїсь творчої іншості. І говорить про це не тільки тому, що сам є її вихованцем… Нехай Юна лиш уважно послухає, які предмети потрапили, скажімо, до кабінету природи. Тож я слухала, воліла про це, ніж про сенсації процесу над власником кав’ярні у Бориславі, притягнутого за проституцію танцівниць, що у нього працювали.

„Для кабінету малювання Дрогобицької вищої реальної гімназії у 1906 році придбано такі предмети й моделі: