Читать «Наречена Шульца» онлайн - страница 101

Він з нею, він повернувся. Це найважливіше. Може, мовчазний, тихий, але ж кожному потрібен час на відновлення. Після того, що він, бідолашний, пережив. Обійме його, пригорне. Може говорити пошепки. Шкода, що сама вже не має сили ні до чого, навіть розкласти свіжу постіль. Завтра, все завтра. Але про пані Зоф’ю розповість йому нескоро…

Наступного дня ожила. Пішла до крамниці, відтак, як зазвичай, на роботу. Охайна, спокійна. Темно-синя спідниця, біла блузка, майстерно випрасувана, без жодної складки. Американську саперку заховала за шафою. Продасть її на ринку за найближчої нагоди. Чи навіть подарує сусідам.

Не знайдуть мене. І тебе не знайдуть.

Не підходь до вікна, коли мене немає. Пам’ятай. Хтось міг би тебе помітити. Мусиш бути тихо. Не човгай ногами. Лише сталевим пером по паперу. Найкраще, аби ніхто не здогадався, що ти тут. Мусимо бути обережними. Я і ти. Якщо хтось подзвонить — не відчиняй. Жоден листоноша, жоден крамар. Ніхто сюди, зрештою, не прийде без попередження. Так уже я їх привчила.

Маєш папір і спокій. І маєш час. Той, якого ти завжди так прагнув — не затьмарений нічиїм партнерством, увесь лише для тебе. Твій ЧАС.

Шматки часу. Дороги й бездоріжжя, галявини, стежки, відкриті простори. Безліч часу, повно часу.

Тут можеш повернутися до свого дрогобицького заповідника. Я ніколи цього не розуміла, але тепер уже байдуже. Тебе вабила задушлива атмосфера непровітрюваної провінції. Ти вживав слова найвищого ґатунку, щоб описати ці запилені закутки, молитовних злидарів та мух під стелею. Ти переживав дива, яких я не переживала.

Старосвітські та старовірні предки оживали у твоїх думках. Оживали, щоб існувати. Й існували.

Але ж… Минуле належить минулому. Ти надто часто його відвідував. Навіщо воно тобі? Дозволь йому відійти.

Бачиш, тепер ти можеш спокійно розкладати свій час, копирсатися в ньому, помахом чарівної палички перетворювати його на легкі скам’янілості, барвистих птахів або інші, швидші від них, створіння. Можеш досліджувати його історію й відгалуження. Заново їх населяти і покидати без зобов’язань.

Може, тобі нарешті вдасться його зафіксувати, інвентаризувати, тобто — може, і врятувати. Тоді прощання буде менш болісне.

І не бійся цього хреста. Він прибув до мене з добрими намірами. Здається, я вже навіть прив’язалася до нього. Іноді думаю, а іноді навіть знаю, що завдячую йому своїм порятунком.

Залишила йому кілька скибок хліба. Ніжно обійняла на прощання. Повернеться зі школи найшвидше, як тільки зможе.

Відтоді живе тільки з ним. Зі своїм Бруно. Разом готують матеріали для каталожних карток. Разом наповнюють папки. Виходить рідко, ніколи вже більше не хоче покидати його надовго. Має з ким розмовляти, з ким радитися, з ким слухати радіо. Хоча й знала, що музика його не цікавила. Тим більше, що в цьому Польському Радіо не надто було що слухати. Постійно лише народні мелодії та якісь жахливі пісеньки про „Муляра Антка”…