Читать «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» онлайн - страница 147

Це вже історія. Історія злочину...

З інституту забрали всю апаратуру для радіаційного контролю. Конфіскували. Без пояснень. Дзвінки мені додому з погрозами: «Перестань, професор, людей полохати! Зашлемо туди, де Макар телят не пас. Не здогадуєшся? Забули? Швидко забули!» Тиск на співробітників інституту. Залякування.

Я написав до Москви...

Викликає мене президент нашої Академії Платонов:

— Білоруський народ тебе коли-небудь згадає, ти для нього чимало зробив, але погано, що написав до Москви. Дуже погано! Вимагають, щоб я звільнив тебе з посади. Нащо ти написав? Хіба не розумієш, на кого замахнувся?

У мене — мапи, цифри. А в них? Могли посадити в психушку. Нахвалялися. Міг потрапити в автомобільну катастрофу... Застерігали. Могли порушити кримінальну справу. За антирадянщину. Чи за ящик цвяхів, не заоблікованих інститутським завгоспом...

Порушили кримінальну справу...

Вони свого домоглися. Я зліг із інфарктом... (Мовчить).

Все є в папках... Факти й цифри... Злочинні цифри...

Упертий рік...

Мільйон тон «забрудненого» зерна переробили на комбікорми, згодували його худобі (а м’ясо потім на стіл людям). Птицю й свиней годували кістками, начиненими стронцієм...

Села евакуювали, а поля засівали. За даними нашого інституту третина колгоспів і радгоспів мали землі, «забруднені» цезієм-137, часто щільність «забруднення» перевищувала п’ятнадцять кюрі на квадратний кілометр. Не могло бути й мови про отримання чистої продукції, там і перебувати не можна було довго. На багатьох землях осів стронцій-90...

У селах люди харчуються з власних присадибних ділянок, але перевірки жодної. Ніхто не просвіщав, не вчив, як тепер треба жити. Навіть програми такої не було. Перевірялося тільки те, що йшло на вивіз... Держпоставки в Москву... В Росію...

Ми оглянули вибірково дітей по селах... Кілька тисяч хлопчиків і дівчаток. У них — тисяча п’ятсот, дві тисячі, три тисячі мікрорентґен. Понад три тисячі. Ці дівчатка вже нікого не народять. На них генне тавро.

Скільки років минуло... А я часом, бува, прокинусь і заснути не можу...

Оре трактор. Питаю в працівника райкому партії, що нас супроводить:

— Тракторист бодай респіратором захищений?

— Ні, вони без респіраторів працюють.

— Вам їх що, не завезли?

— Та що ви! Завезли стільки, що до двотисячного року стане. Але ми не видаємо. А то почнеться паніка. Всі розбіжаться. Роз’їдуться!

— Що ви коїте?

— Вам, професоре, добре казати. Вас із роботи виженуть — ви іншу знайдете. А мені де подітися?

Яка влада! Безмежна влада однієї людини над іншою. Це вже не обман, це війна з невинними...