Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 73

Якщо ж я натомість оберу стратегію «покращити своє життя в соціумі», то зможу жити згідно із цінністю «гарні стосунки з іншими» незалежно від того, як мене сприймають інші люди. І моя самооцінка спиратиметься на мою ж поведінку і радість.

Як ми побачили в розділі 4, погані цінності — це ті, які передбачають матеріальні зовнішні цілі, яких ми не в змозі контролювати. Переслідуючи такі цілі, ми переживаємо сильну тривогу. І навіть якщо нам вдається їх досягти, то падаємо на фініші, порожні й позбавлені життєвої сили, бо щойно дістаємося мети, у нас більше не залишається проблем для розв’язання й простору для руху далі.

Найкращі цінності, як ми бачили, більше орієнтовані на процес. Наприклад, «чесно висловлювати іншим мої почуття» (стратегія для цінності «чесність») ніколи не буває завершеною: це проблема, над якою потрібно постійно працювати. Кожна нова розмова, кожні нові стосунки породжують нові випробування й можливості для чесного самовираження. Така цінність постійно перебуває в процесі, це нескінченний рух, який не зупиниться ні на мить.

Якщо ваша стратегія для цінності «успіх за світовими стандартами» — це «купити будинок і класну машину», і ви двадцять років гаруєте, аби наскладати грошей… То потім, коли ви нарешті все купите, виявиться, що ця стратегія більше нічого вам не дасть. Привіт, кризо середнього віку: проблема, на двигуні якої ви проїхали більшу частину життя, щойно вичахла. І немає більше нагод, аби розвиватися й удосконалюватися. А саме в зростанні ми осягаємо щастя, і зовсім не тоді, коли виконуємо список досягнень.

Відповідно, цілі, як їх звикли визначати, — закінчити університет, купити маєток над озером, схуднути на десять кілограмів — можуть дати нам обмежену кількість щастя. Вони допомагають, коли ми шукаємо швидких короткострокових переваг. Але на роль дороговказів на траєкторії життя не годяться.

Пікассо не припиняв працювати й створювати мистецтво до кінця життя, а прожив він 91 рік. Якби його стратегією було «стати знаменитим» або «заробити на мистецтві цілу купу грошей», або «намалювати тисячу картин», у якийсь момент художник пережив би кризу. Його здолала би тривога й сумніви у власних силах. Мабуть, він не вдосконалював би й не оновлював своїх умінь — але десятиліття за десятиліттям Пікассо робив саме це.

Джерелом його успіху було те саме відчуття, яке наповнювало художника і в старості, коли він знічев’я малював на серветці в кав’ярні на самоті. Головна його цінність була простою і скромною. І безкінечною. Це була цінність «чесне вираження». І саме завдяки їй серветка була такою цінною.

Біль — це частина процесу

У 1950-х польський психолог Казімєж Домбровський здійснював дослідження психіки людей, які вижили в часи Другої світової війни. Його цікавило, як вони справляються з пережитим травматичним досвідом. Це було в Польщі, тому досвіди були справді жахливі. Ці люди пережили або були свідками масових голодувань, бомбардувань, які перетворювали міста на руїни, Голокосту, катувань військовополонених, захоплення і/або вбивства членів родини — здійснені нацистами або через кілька років совєтами.