Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 48

Судді не обирають, які справи їм вести. Коли справу передають до суду, то призначений до неї суддя несе відповідальність за злочин, хоча він не скоював його, не був свідком, не постраждав від нього. Суддя має вирішити, які наслідки матиме злочин, визначити стратегію, за якою оцінювати його, а потім переконатися, що обрану стратегію було застосовано.

Ми весь час несемо відповідальність за те, що переживаємо, хоча ці переживання — не наша провина. Таке життя.

Ось як можна розрізнити ці поняття. Провина — це минулий час. Відповідальність — теперішній. Провина походить від вибору, який довелося зробити колись. Відповідальність походить від вибору, який ви робите зараз, щомиті, щодня. Ви обираєте читати цю книжку. Ви обираєте думати про поняття, на які натрапляєте на її сторінках. Ви обираєте — погоджуватися із цими поняттями чи ні. Можливо, це моя провина, що ви вважаєте ці поняття хибними, але ви відповідальні за висновки, яких дійшли самі. Це не ваша провина, що я обрав написати це речення, але ваша відповідальність — обрати читати його (або не читати).

Є різниця між тим, щоб звинувачувати когось у тому, що ви перебуваєте в певній ситуації, і тим, що ця людина буде справді відповідальна за вашу ситуацію. Ніхто, крім вас самих, за вашу ситуацію відповідальності не несе. Ви можете звинувачувати багатьох у своєму нещасті, але ніхто не буде відповідальним за ваше нещастя — тільки ви самі. Тому що ви обираєте, як сприймати речі, як реагувати на них, як їх оцінювати. Стратегію оцінки ваших переживань обирати вам і тільки вам.

Моя перша дівчина кинула мене дуже ефектно. Вона зраджувала мене зі своїм викладачем. Це було неймовірно. «Неймовірно» означає, що мені боліло так, ніби мені влупили в живіт не менше 253 разів. Далі було ще гірше: коли я вивів її на чисту воду, вона мене просто кинула й негайно почала зустрічатися з тим викладачем відкрито. Ми три роки були разом, а тут наші стосунки таким легким рухом було просто змито в унітаз.

Кілька місяців я почувався вкрай нещасним, як побитий собака. І не дивно! Але я змусив і свою колишню дівчину почуватися відповідальною за моє горе. Хоча від цього, повірте мені, не стало анітрохи легше. Навіть навпаки.

Розумієте, я ж не міг її контролювати. Хай би скільки разів я зривав їй телефон, волав на неї як потерпілий, на колінах благав повернутися, несподівано завалювався до неї додому або чудив інші дурниці, що їх зазвичай чудять покинуті хлопці, — усе одно я не міг вплинути на її емоції чи дії. Відповідно, хоча колишня дівчина була винна в тому, що я відчував, відповідальність за мої відчуття несла не вона. А я.

І в якусь мить, проливши достатньо сліз і видудливши достатньо алкоголю, я почав дещо розуміти. Хоча моя колишня дівчина жахливо мене образила і її можна було звинувачувати скільки завгодно, тепер зробити себе щасливим мав я сам. Дівчина не повернеться і не виправить ситуацію для мене. Я маю виправити її сам.

Коли я зрозумів це, сталося кілька подій. По-перше, я почав працювати над самовдосконаленням. Узявся до занять спортом, частіше спілкувався з друзями (яких раніше ігнорував). Спеціально знайомився з новими людьми. Поїхав на навчання за кордон і став волонтером. Поступово мені ставало краще.