Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 38

Дейв Мастейн, свідомо чи несвідомо, обрав оцінювати себе за тим, чи успішнішим і популярнішим він був за «Металліку». Вигнання з гурту стало для нього таким травматичним досвідом, що для оцінювання себе і своєї музичної кар’єри він обрав стратегію «успіх більший, ніж у “Металліки”».

Мастейн прийняв цю жахливу подію, яка трапилася з ним у юності, і зміг винести з неї певний позитив (наприклад, надихнутися на створення «Мегадет»). І все ж рішення рівнятися на успіх «Металліки» впливало на нього негативно все життя, завдаючи болю навіть через десятиліття. Ані зароблені гроші, ані прихильники, ані похвали не змогли позбавити Мастейна відчуття поразки.

Ну, ми з вами, звісно, можемо подивитися на нього і посміятися. Гляньте на нього, чувак заробляє мільйони, має сотні тисяч фанатів, які аж пищать від захвату під його пісні, він займається тим, що любить у житті найбільше, — але досі розмазує соплі від того, що хлопці, які двадцять років тому з ним розсварилися, стали популярнішими за нього.

Це тому, що в нас із вами інші цінності, ніж у Мастейна. Ми оцінюємо себе за допомогою інакшої стратегії. Наші стратегії будуть приблизно такі: «Не хочу працювати на начальника, якого ненавиджу» або «Прагну заробляти достатньо грошей, аби відправити дитину в гарну школу», або «Класно було б прокидатися не в стічній канаві». За цими критеріями Мастейн шалено, неймовірно успішний. Але за його критерієм «Будь успішнішим за “Металліку”» він зазнав у житті жахливої поразки.

Наші цінності визначають стратегію, за якою ми оцінюємо себе й інших. Відданість Оноди Японській імперії тридцять років підтримувала його в джунглях Любангу. Але через цю саму цінність він став нещасним, коли повернувся додому. Прагнення Мастейна стати кращим за «Металліку» допомогло йому зробити неймовірну музичну кар’єру. Але те саме прагнення мучило його, незважаючи на успіх.

Якщо ви хочете змінити ваше бачення проблем, вам потрібно змінити цінності (що ви цінуєте, а що ні), а також стратегію вимірювання успіху/поразки.

За приклад пропоную взяти іншого музиканта, якого вигнали з іншого гурту. Його історія моторошно перегукується з Мастейновою, хоча сталася вона на два десятиліття раніше. 1962 року всі говорили про молодий колектив, який походив з англійського Ліверпуля. Хлопці, які грали там, мали кумедні зачіски, та й назвали вони свій гурт доволі кумедно, але музику грали класну, цього не заперечиш. І рекордингова індустрія почала це помічати.

Там був Джон, соліст і автор пісень, Пол, юний і романтичний бас-гітарист, Джордж, бунтівний гітарист-соліст. А ще — барабанщик.

Його вважали найкрасивішим серед «бітлів». Дівчата від нього шаленіли, його обличчя першим почало з’являтися на обкладинках модних журналів. Крім того, він був справді професійним музикантом у четвірці. І наркотиків не вживав. Мав одну дівчину. Деякі люди в костюмах і краватках навіть вважали, що саме він має бути обличчям гурту, а не Джон чи Пол.