Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 36

Подумайте хвильку й визначте, що вас реально дістає. А тепер подумайте, чому воно дістає. Найімовірніше, ви доберетеся до якоїсь невдачі в минулому. Тепер візьміть цю невдачу і спитайте себе, чому вона для вас «справжня». Може, ця невдача була зовсім не невдачею? Що як ви сприймаєте її під неправильним кутом?

Ось приклад із мого життя, історія трапилася зі мною зовсім нещодавно.

«Мене реально дістає, що брат не відгукується на повідомлення на автовідповідачі й не відповідає на мейли».

Чому?

«Бо мені здається, що він просто мене ігнорує».

Чому мені так здається?

«Бо якби він хотів спілкуватися зі мною, то міг би витратити десять секунд на день, аби якось зі мною взаємодіяти».

Чому цей брак спілкування здається мені поразкою?

«Тому що ми брати. Вважається, що ми мусимо мати гарні стосунки».

Тут зійшлися дві речі: цінність, яку я вважаю важливою, і алгоритм, за допомогою якого я досягаю прогресу, коли працюю над цією цінністю. Моя цінність: брати мусять мати гарні стосунки. Мій алгоритм: підтримувати контакт телефоном або через електронну пошту; так я вимірюю свій успіх як брата. Дотримуючись цього алгоритму, я іноді відчуваю, що зазнаю поразки, і тому суботніми ранками в мене на душі лежить камінь.

Можна копати ще глибше. Повторімо наші дії.

Чому вважається, що брати мусять мати гарні стосунки?

«Бо ми — родина, а родичі мають бути близькими!».

Чому так вважається?

«Бо вважається, що родина повинна мати для нас більше значення, ніж будь-що інше!».

Чому так вважається?

«Тому що мати близькі стосунки з родичами — це “нормально” і “правильно”, а в мене таких стосунків немає».

У цій вправі я точно визначив свою цінність — мати гарні стосунки з братом, — але досі не маю певності, чи працюю за правильним алгоритмом. Я обрав для нього іншу назву — «близькість», але сам алгоритм від того не змінився: я досі міряю свою успішність як брата частотою наших контактів. Крім того, порівнюю себе з іншими знайомими особисто людьми. Усі навколо мене (принаймні так здається) мають близькі стосунки із членами своїх родин, а я — ні. Очевидно, зі мною щось не так.

Але… Що як я просто обрав неправильний алгоритм для себе і свого життя? Чого я ще не врахував — а воно правильне? Наприклад, що я не мушу бути близьким із братом, але ми все одно матимемо гарні стосунки, які я ціную. Можливо, усе, чого ми потребуємо, — це взаємна повага (а вона між нами є). Можливо, ця стратегія оцінювання братерства стане адекватнішою за підраховування кількості повідомлень, якими ми обмінюємося.

Що ж, так воно і є, я вважаю, що це правильно. Та все ж, хай йому грець, мені боляче, що між мною і братом немає близькості. І нема на те ради. Знаючи це, я не стаю кращим. Іноді брати — навіть брати, які люблять один одного, — не мають близьких стосунків, і це нестрашно. Важко сприйняти це одразу, але — нестрашно. Об’єктивна правда про вашу ситуацію не така важлива, як ваше бачення ситуації, ваш вибір, як вимірювати й оцінювати її. Проблем нам не уникнути, але значення проблем ми обираємо самі. Ми можемо контролювати, що наші проблеми означають для нас, обираючи, як про них думати, обираючи стандарти, за якими оцінювати їх.