Читать «Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем» онлайн - страница 12

Уперше в житті він побачив страждання. Побачив хворих, старих, бездомних, людей, які відчували біль, людей, які помирали.

Царевич повернувся в палац. Він пережив екзистенційну кризу. Не знав, як йому сприймати все, що побачив. Почуття роздирали його, він почав постійно скаржитися. І, як це часто буває в молодих людей, звинуватив батька за все, що той намагався йому дати. Саме через багатство, думав царевич, він став таким нещасним, а його життя — таким порожнім. Він вирішив утекти з палацу.

Але царевич був більше схожий на свого батька, ніж думав. У нього теж з’явилася велична мрія: він надумав не просто втекти, а зректися власної спадкової влади, родини, усіх статків — і жити на вулиці, спати в багнюці, як тварина. Він планував заморити себе голодом, стражданнями, до кінця життя просити подаяння в перехожих.

Наступної ночі царевич знову прокрався за мури палацу, цього разу назавжди. Багато років він жив як бомж, відкинута і забута потолоч, собаче лайно, яке прилипло до підніжжя суспільного тотемного стовпа. Царевич багато страждав, як і планував від початку. Він страждав від хвороб, болю, самотності й гниття. Він побував на межі самої смерті, бо часто їв лише один горіх на день.

Минуло кілька років. Потім іще кілька. А тоді… нічого не сталося. Царевич почав усвідомлювати, що його життя, сповнене страждання, не стало тим, про що він мріяв. На нього не сходило просвітлення, якого він так прагнув. Йому не відкрилася прихована таємниця світу, не відкрилася його внутрішня мета.

Насправді царевич зрозумів те, що ми всі десь у глибині душі розуміємо: що страждання — це обман. І що воно не обов’язково має якийсь сенс. Як і багатство, страждання не має цінності, якщо воно не має мети. Тому невдовзі царевич дійшов висновку, що його велична мрія, так само, як і батькова, виявилася неймовірно гівняною мрією. І що йому варто було б узятися до чогось путнього.

Збентежений, царевич помився, пішов і знайшов велике дерево біля річки. І вирішив, що сидітиме під ним, аж поки до нього прийде ще одна велична мрія.

Легенда каже, царевич сидів під тим деревом сорок дев’ять днів. Не обтяжуймо себе думками про те, як із точки зору біології можна просидіти на одному місці сорок дев’ять днів. Просто констатуймо, що за якийсь час царевич дійшов розуміння кількох глибоких ідей.

Одна з них була така: саме життя — це форма страждання. Багаті страждають через багатство. Бідні страждають через бідність. Люди, які не мають родини, страждають через відсутність родини. Люди, які мають родину, страждають через свою родину. Люди, які насолоджуються земними втіхами, страждають через земні втіхи. Люди, які утримуються від земних утіх, страждають через утримання від земних утіх.

Звісно, страждання бувають різні. Деякі завдають значно більше болю, ніж інші. Але в будь-якому разі ми приречені страждати.

Минули роки, і царевич розробив власну філософію, а потім поділився нею зі світом. І центральним догматом став оцей: біль і втрата неминучі, і ми маємо облишити спроби протистояти їм. Пізніше царевич став відомим усьому світові під іменем Будда. Якщо ви раптом не чули про такого, повірте, це був конкретний мужик.