Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 88

Політична технологія «війни у форматі реаліті» знайшла свій недвозначний вираз у гаслі Партії регіонів «До Європи без фашистів!», проголошеному політичною силою, дуже далекою від європейських цінностей. Ця технологія знайшла своє найбільш повне, орвеллівське втілення у спробах довести, що то Україна, а не Росія винна у вчиненні злочинів проти людяності на Донбасі, тоді як докази, представлені міжнародними організаціями та правозахисними групами, вказують, що головними винуватцями були саме Росія та російські маріонетки. Слідчий комітет РФ закликав до покарання України за «геноцид» проти російськомовного населення східної та південної України. Подібна лицемірна риторика увійшла в моду ще на світанку правління Путіна. У липні 2000 року 345 депутатів Державної думи підтримали резолюцію, що засуджувала «дискримінацію російської мови» в Україні. Вона звинувачувала українську владу і «крайні націоналістичні сили» в нарузі над «нашою історією» і прагненні «звести нездоланну стіну [...] духовного відчуження братніх народів».

Безпідставність цих тверджень засвідчив той факт, що більшість російськомовних громадян України під час війни підтримали Київ, а не Москву. Розслідування міжнародних організацій та доповіді правозахисних організацій щодо конфлікту на Донбасі не узгоджуються з фальшивими звинуваченнями, висунутими Слідчим комітетом Росії, який заявив, що керівники Української держави, її Збройних сил, Нацгвардії та «Правого сектора» буцімто «віддавали накази, спрямовані на повне знищення саме російськомовних громадян» на Донбасі. Останніх, за цією версію, начебто навмисно вбивали, позаяк вони «говорили російською мовою і не бажали впадати в націоналістичну істерію и допустити на свою рідну землю фашистську ідеологію». Згодом Росія розширила репертуар цієї міфології, стверджуючи, начебто українські націоналісти з Євромайдану раніше воювали на чеченському боці в 1990-х роках. Голова Слідчого комітету РФ Алєксандр Бастрикін оприлюднив химерну заяву про те, що колишній прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк наприкінці 1994 — на початку 1995 року нібито воював у Грозному і брав участь у «катуванні та розстрілах полонених військовослужбовців російської армії».