Читать «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет» онлайн - страница 12

Тимчасова недієвість центральної влади у 2014 році призвела до утворення на Донбасі вакууму влади, спершу заповненого маргінальними політичними силами та російськими маріонетками, а відтак військовими та цивільними структурами, що прямо втілювали на окупованих територіях волю Кремля. Мінські угоди не привели до тривалого припинення вогню; на відміну від «замороженого» придністровського конфлікту, на Донбасі п’ятий рік тривають бойові дії. Андраш Рач і Аркадій Мошес вказують на відмінності між цими двома регіонами. Пропорційно набагато більша частина населення Молдови мешкає у Придністров’ї, ніж громадян України — на Донбасі. Крім того, російські маріонетки від 1992 року контролюють увесь Придністровський регіон, тоді як дві третини Донецької та Луганської областей перебувають під контролем українського уряду. Як у Придністров’ї, так і на Донбасі переважає застаріла важка промисловість, однак, на відміну від Молдови, Україна має у своєму складі й інші індустріальні регіони. Магістральні трубопроводи, якими російські енергоносії постачаються на Захід, проходять через Придністров’я, але не перетинають Донбас.

Поза тим, Рач і Мошес помилково вважають, що у Придністров’я мало спільного з Донбасом з точки зору колективної ідентичності, оскільки перший регіон був автономною республікою у складі міжвоєнної радянської України, натомість Донбасом починаючи із 1920-х років завжди управляли з Києва. Насправді ж ідентичність обох регіонів була радянською, а ставлення до неї значно більше за етнолінгвістичні ознаки визначало лінію суспільного розлому. В 1991–1992 роках етнічні росіяни із правобережжя Дністра у складі молдовських сил воювали проти «комуністичного» Придністров’я подібно до того, як етнічні росіяни пліч-о-пліч з українцями нині воюють проти радянізованих російських маріонеток на Донбасі. Російський громадянин Артем Широбоков вирішив боротися у складі батальйону «Азов» — не проти інших «росіян», а проти тих, хто, за його словами, має «радянську ментальність».

На початку 2014 року російськомовні лідери Донбасу зіткнулися з викликами, подібними до тих, які пережили керівники Придністров’я на початку 1990-х років. Придністровські регіональні еліти керували радянською Молдовою з часів завершення Другої світової війни, але коли СРСР розпався, а республіка стала незалежною державою, їм на зміну прийшли молдовські націоналісти, які в очах своїх опонентів були агентами Заходу. Еліти Донбасу ніколи не керували Українською РСР, але були переконані, що їхня економічна міць має зробити їх господарями незалежної України. З цієї причини усунення Віктора Януковича від влади в 2014 році (який майже за десять років до цього зазнав поразки у боротьбі з Віктором Ющенком) стимулювало підтримку гасел відокремлення від України. Пол Д’Аньєрі пише: «Для східних українців не було сенсу відокремлюватися, коли вони могли контролювати всю країну». Українське суспільство з обох боків політичних барикад — прибічники прозахідних націонал-демократів та Партії регіонів — радикалізувалося упродовж десятиліття між Помаранчевою революцією та Євромайданом.