Читать «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря» онлайн - страница 8

Політичне та економічне значення Солхата перетворило його на справжню столицю півострова, і не випадково Абу-л-Феда, арабський письменник початку XIV ст., називає його «столицею Криму». Марокканець Ібн Баттута, який відвідав Кримський півострів 1333 р., назвав Солхат містом «великим і красивим», від якого вглиб золотоординської держави простягається облаштована дорога з розташованими на ній через певні відрізки шляху спеціальними станціями, де можна поміняти коней. Доречним буде порівняти південний левантійський напрям торгівлі Золотої Орди з північним балтійським. Якщо на Балтиці виходом джучидів до північноєвропейської торгівлі був Новгород, то на півдні «вікном у Середземномор’я» став Солхат і нерозривно пов’язана із ним Кафа. Через Крим пролягав торговельний шлях, який поєднував Захід і Схід — у гаванях півострова вивантажували західноєвропейський крам, який вирушав потім у Татарію, а Солхат-Крим став кінцевим пунктом великої караванної магістралі, у якому накопичувалися привезені східні товари перед завантаженням на кораблі, що вирушали через Чорне море і протоки у Середземне море і далі до Західної Європи. Про масштабність торгівлі свідчить величезний п’ятикутний караван-сарай, що розташовувався біля в’їзду до міста — його площа становила дві з половиною тисячі квадратних метрів!

Із середини XIII ст. починається активне проникнення на півострів ісламу, пов’язане із діяльністю золотоординського хана Берке (1257— 1266 рр.), третього сина Джучі і, відповідно, молодшого брата Батия. Здобувши владу після смерті брата 1257 р., Берке прийняв нову релігію від суфійського проповідника Сайфетдіна-ал-Бохарізі й почав активно насаджувати іслам у межах Золотої Орди. Зокрема, 1263 р. у Солхаті було збудовано квартальну мечеть, а у 1287—1288 рр. споруджено нову п’ятничну мечеть, кошти на яку — 2000 динарів — виділив єгипетський султан ель-Мелі ель-Мансур Калавун ал-Альфі на знак дружби з ханами Золотої Орди. Навернення хана Берке до ісламу зробило його справжнім героєм в очах арабських істориків доби середньовіччя, які не шкодували красномовства, описуючи його стосунки з єгипетськими султанами і втручання у справи мусульман у Малій Азії. Зауважимо, однак, що насправді прийняття татарами ісламу тривалий час мало нетривкий характер, і традиційні релігійні культи, зокрема тенгризм, доволі міцно утримували свої позиції в кочовому суспільстві.

Після смерті бездітного хана Берке влада над правим крилом Золотої Орди перейшла до Ногая, володіння якого розташовувалися у Добруджі — області Нижнього Подунав’я. Цей хитрий, підступний і жорстокий правитель бачив своїм єдиним оком більше, ніж його вороги — обома. Особливо посилилася влада Ногая за правління слабовольного і напівбожевільного золотоординського хана Туда-Менгу, який приділяв мало уваги державним справам і проводив увесь час за розвагами і бесідами із суфіями. Коли ж наступний хан, Тула-Буга, спробував обмежити самоуправство Ногая, той підступно заманив правителя до засідки і знищив, ліквідувавши потім за підтримки нового хана Тохти й усіх своїх реальних і надуманих ворогів — можливих суперників у боротьбі за владу.