Читать «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря» онлайн - страница 7

Ще одна версія пов’язує назву з монгольськими словами «кирим», «хирим», «херен» — «товста стіна», «фортечний вал». Ще у XVIII ст. їх могли бачити довкруж Старого Крима мандрівники, які відвідували півострів. Саме в Солхаті було засновано монетний двір Золотої Орди, так званий дарабхан, на якому з 1287 р. почали карбувати ханську монету. На ній зазначали імена правителів і назву міста — Кирим, Кирим ал-Джедід, Солхат.

Правив Кримом улусний емір (або улусбек) — ханський намісник, який здобував свій улус у володіння за службу золото-ординському ханові. Наміснику підпорядковувалися тисячники, сотники і десятники, кожен із яких, у свою чергу, отримував свої володіння за службу темникові. У XIV ст. в районі Судака з’явилися маєтки напівосідлої служилої татарської знаті (беїв і мурз), які отримали свої володіння з певною кількістю залежного населення на підставі так званих тарханних ярликів — спеціальних жалуваних грамот, що забезпечували власникові привілеї, пільги і податковий імунітет. У маєтках працювали підкорені місцеві мешканці, які повинні були сплачувати податки і виконувати повинності. Завдяки праці залежних людей тархани — власники тарханних ярликів — суттєво збагачувалися.

Уже 1263 р. у Солхаті мав свою ставку представник влади джучидів кипчак Табук (Таюк). 1265 р. до Криму переселилася значна кількість малоазійських тюрок, які прибули сюди разом із іконійським султаном Ізз ад-дін Кайкавусом II, якому Солхат було надано у так зване «ікта» — умовне володіння. Відтоді місто стало важливим пунктом «дипломатичного транзиту» між Золотою Ордою і мамлюкським Єгиптом. Обмін посольствами став з часом звичною повсякденною практикою, а джучидські намісники Криму дістали право самостійно листуватися з мамлюками. Внаслідок цього у Каїрі було навіть затверджено спеціальну форму, за якою укладали ділові листи до Криму — листи правителю Солхата писалися на форматі 1/3 аркуша з адресою: «Правителю у Крим». Історик і воїн Абу-л-Газі, який походив з роду джучидів, згадує про те, що з 1260-х рр. Кримом правив онук Джучі Уран-Тимур, син молодшого брата Бату-хана Токай-Тимура, отримавши цю область у володіння від Менгу-Тимура.

Близько 1267 г. було засновано генуезьке поселення у Кафі (сучасна Феодосія) і розташований за 23 км від неї Солхат завдяки розвиткові транзитної торгівлі став також важливим торговельно-ремісничим центром у золотоординсько-генуезько-візантійських відносинах. Через місто проходили шляхи, що пов’язували Європу та Азію, через нього продавали шовк-сирець, шовкові тканини, дорогоцінний посуд і вироби з металу, коштовні камені і ювелірні прикраси, а також шкіри, хутра, рибу, сіль, зерно, різноманітні східні прянощі, спеції і пахощі.

Про те, наскільки важливим для генуезців був ринок Солхата, свідчить Статут Кафи, виданий 1316 р. У ньому ставку золотоординського намісника неодноразово згадано саме у зв’язку з комерційною діяльністю італійців. Кафа і Солхат вдало доповнювали одне одного в торговельному плані: перша була морським портом, другий — портом степовим. Комерційні зв’язки між Солхатом і Кафою були такими міцними, що навіть у ті моменти, коли стосунки між татарами та генуезцями суттєво погіршувалися, як це, наприклад, було в середині XV ст., їх неможливо було остаточно розірвати.