Читать «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря» онлайн - страница 230

8

Уродженець тих місць, Володимир Сосюра зазначив, що його мати була з походження сербіянка і що в неї була також «угорська кров». Родовід свого батька він пов’язував з Францією, мабуть, не без іронії стверджуючи, що його прізвище правильно писати «Соссюр», «навіть з приставкою де». Тим самим він, вочевидь, натякав на відомого женевського француза Фердинана де Соссюра, засновника лінгвістичного структуралізму. Хай там як, але сам факт того, що це етнічне розмаїття зрештою дало класика української літератури, сам за себе промовляє.

9

Щоби переконатися в тому, наскільки на той час змінилися уявлення російських вищих кіл про свою «народність», достатньо зіставити оди Михайла Ломоносова з нагоди сходження на престол Єлизавети Петрівни 1747 року та Катерини II 1762 року. У першому випадку викладено лише сподівання на те, що «Великая Петрова дщерь» відновить військову могутність Росії як держави: «В полях кровавых Марс страшился, / Свой меч в Петрових зря руках, / И с трепетом Нептун чудился, / Взирая на российский флаг». А от у другому уявлення про велич зміщено з держави на народ: «Российский род, коль ти ужасен / В полях против своих врагов; / Толь дом твой в недрах безопасен»; або: «...Лавровие венци / В несчетни веки не увянут, Доколе россы не престанут / Греметь в подсолнечной конци».

10

Цікаво, що Олександр Суворов у своїх спогадах подав ніби власне кредо україномовний вислів Текелії: «Политыка, политыка, а рубатыся треба [... ] А що твоя папира?». Цілком можливо, що цей серб з часом у побуті став послуговуватися українською. Він одружився на українці, значно молодшій за нього. За переказами, його взаєминам із молодою дружиною завдячує виникнення пісні «Ой, під вишнею, під черешнею» («Ой, ти, старий дідуган, / Ізігнувся, як дуга. / А я молоденька, гуляти раденька»).

11

У власності куреня могли бути шинки, човни, рибальське приладдя — все, що могло забезпечити сидіння однокурінників за одним столом і частування з одного казана. Утім, власність куреня і власність козака не були тотожними. Хоча по смерті козака його майно підлягало розподілу між однокурінниками, та за життя ніхто не міг на нього зазіхати.

12

Зазвичай більшість козаків проводила за порогами Дніпра весняно-осінній сезон та з настанням холодів поверталася в обжиті землеробські районі України, де мала сім’ї. Решта ж лишалася на Січі або в зимівниках. Інколи їх, на ногайський лад, називали кишлом або кишлищем (від ногайського кислав — зима), через що окремі дослідники роблять висновок про запозичення українцями господарських навичок цих давніх степових мешканців, зокрема землеробства, яким кочовики інколи займалися в місцях своїх зимівок.