Читать «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря» онлайн - страница 228

Складні часи переживав також кримськотатарський національний рух. На початку 1919 року в середовищі Міллі Фірки відбувся розкол. Частина впливових членів партії, серед яких був Белі Ібраїмов, пристала на бік більшовиків, які проявляли більшу гнучкість у національному питанні, ніж білі. До того ж деякі більшовицькі лідери підтримували концепцію «східного маршруту соціалістичної революції»: розхитування капіталістичного світу через підтримку визвольних рухів колоніальних народів Азії. Частину кримців приваблювала ідея перетворення півострова на плацдарм для революціонізування мусульманського Сходу. Натомість оточення Джафера Сейдамета шукало можливостей вписати кримськотатарську державність в систему міжнародних відносин, яку вибудовувала Антанта. Перебуваючи у Варшаві, Сейдамет просував ідею надання мандату на Крим Польщі. Цей проект так і залишився нереалізованим серед низки подібних: мандату Польщі на Східну Галичину, мандату Італії на Грузію і Азербайджан, мандату США на Вірменію.

Що цікаво, у більшовицькому таборі не було послідовної лінії щодо республіканської приналежності Кримського півострова. Народний секретаріат радянської УНР на чолі з Миколою Скрипником вважав Крим невід’ємною частиною України — аж до часу проголошення Соціалістичної Радянської Республіки Тавриди у березні 1918 року. Так само українські більшовики претендували на Крим на початку 1919 року, під час свого другого повернення до України. Належність Криму до Росії була врегульована в Договорі про кордони між УСРР і РСФРР від 10 березня 1919 року.

Влітку 1919 року представники лівої фракції УСДРП, які намагалися порозумітися з більшовиками, вимагали приєднання до радянської України низки прикордонних областей, серед яких був і Крим. Через рік з аналогічними пропозиціями до керівництва РСФРР звернувся колишній лідер УСДРП Володимир Винниченко, але так само безуспішно.

У період білогвардійської окупації Криму підривну і розвідувальну діяльність на півострові вів Закордонний відділ (Закордот) ЦК КП(б)У Одразу після захоплення Криму Червоною армією у листопаді 1920 року на засіданні Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РСФРР було вирішено створити Кримський раднаргосп та підпорядкувати його Промбюро України. (В інших випадках, як наприклад з Таганрозьким округом, аналогічні рішення в економічній сфері передували адміністративному перепідпорядкуванню). Однак вже через місяць позиція радянського керівництва змінилася і Кримський раднаргосп віддали у відання безпосередньо ВРНГ РСФРР.

У січні 1921 року на спільному засіданні Кримського ревкому і Кримського обкому РКП(б) розглядали питання «Про політичні відносини Криму з РСФРР і УСРР», за результатами якого було вирішено визнати найбільш оптимальним підпорядкування Криму безпосередньо Москві. Під час подальших нарад більшовики відкинули також пропозиції зі створення кримськотатарської національної республіки із власним народним комісаріатом закордонних справ.