Читать «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря» онлайн - страница 224

Процес суверенізації окраїн колишньої імперії активізувався після Жовтневого перевороту більшовиків. Легітимний загальноросійський уряд зник, і, поки він не відновився, національні рухи самочинно взялися за створення суб’єктів майбутньої федерації. 20 листопада Центральна Рада проголосила Українську народну республіку (УHP). У тексті III Універсалу зазначалося, що у складі УНР перебуває Таврійська губернія без Криму.

Кримці відповіли на більшовицький переворот одразу двома установчими асамблеями. На з’їзді земств і міських дум в Сімферополі 3—6 грудня створено губернську Раду народних представників (РНП), яка орієнтувалася на майбутній (небільшовицький) центральний уряд Росії. 9 грудня у Бахчисараї розпочав засідання Курултай, підготовку якого Мусвиконком розпочав ще у жовтні. 26 грудня на Курултаї було проголошено Кримську народну республіку (КНР), ухвалено її конституцію та створено національний уряд (Директорію) на чолі з Челебіджиханом.

Кримську Директорію одразу визнав Київ. Представники Центральної ради були присутніми на засіданні Курултаю. За спогадами Асана Сабрі Айвазова, війська Центральної ради допомогли підрозділам Кримського кінного полку, які поверталися на півострів, відбитися від червоногвардійців в районі Олександрівська (Запоріжжя). Залишаючи півострів кримцям, Центральна Рада прагнула зберегти контроль над місцевими українізованими частинами і флотом. 22 грудня вона призначила Дмитра Антоновича генеральним секретарем морських справ УНР.

Як РНП, так і Директорія вважали себе вищою владою на території Криму, однак до відкритого протистояння між ними не дійшло. Їх згуртував більш грізний ворог — більшовики. Рада народних комісарів не визнала кримські уряди і розпочала підготовку до захоплення влади на півострові. Директорія і РНП спиралися на Кримський революційний штаб (пізніше перейменований на Штаб кримських військ). Йому підпорядковувалися, зокрема, кримськотатарські кіннотники, яких називали «ескадронцями».

На середину грудня терором і пропагандою більшовики змогли захопити владу в Севастополі та на всіх кораблях Чорноморського флоту. Замість українських прапорів на щоглах замайоріли червоні. Тимчасовий Військово-революційний комітет спрямував збільшовичених матросів на захоплення решти Криму. Червону морську піхоту оперативно перекидали кораблями із Севастополя у різні порти Криму. Під час боїв у січні 1918 року ескадронці та антибільшовицькі російські офіцери не раз переходили у контрнаступ: 11—13 січня вони невдало намагалися захопити Севастополь. Та все ж противник значно переважав кількісно і за рівнем озброєння, тому війська Кримського штабу були розбиті в усіх основних зіткненнях. Пригнічений поразками і марними спробами досягти перемир’я Челебіджихан склав із себе повноваження голови Директорії. 26 січня червоні захопили весь Крим і розігнали Курултай. Більшості лідерів КНР вдалося врятуватися втечею закордон або сховатися у горах, але муфтія більшовики схопили та ув’язнили в Севастополі.