Читать «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря» онлайн - страница 218

Особливість цих переговорів полягала в тому, що спочатку українська сторона, котра не сприймала більшість вимог французів, змушена була йти на поступки під загрозою більшовицької навали, але вже у березні французи, коли самі змушені були відступати під тиском більшовицьких військ, виявили бажання йти назустріч українцям.

Наприкінці січня війська Антанти увійшли до Миколаєва та Херсона, хоча при цьому там продовжували діяти органи влади Директорії, яка зберегла над цим районом формальний контроль. Така взаємодія Директорії й Антанти не влаштовувала «третю силу» в особі отамана М. Григор’єва, який вийшов з-під підпорядкування армії УНР і на початку лютого 1919 р. разом зі своїми військами перейшов на бік Червоної армії, а у березні розпочав бойові дії з військами Антанти.

Такий перебіг подій радикально змінив воєнно-стратегічну ситуацію на півдні України. У результаті кровопролитних боїв, у яких, на відміну від грецьких підрозділів, французькі війська участі не брали, 10 березня 1919 р. більшовики захопили Херсон. Майже без бою 14 березня ними було взято під контроль Миколаїв. Тут, крім французів, воювати відмовилися німецькі війська, які ще перебували в місті і на яких французьке командування покладало сподівання щодо оборони важливого населеного пункту. У перші дні квітня почалася евакуація французьких військ з Одеси, а 6 квітня до міста увійшли більшовики, основу військ яких становила бригада під командуванням М. Григор’єва. Через місяць отаман організував одне з перших потужних антибільшовицьких повстань армійського типу, перетворившись з героя на зрадника радянської влади та посівши неоднозначне місце в повстанському русі через прояви кримінального бандитизму у його загонах.

Між трьома основними учасниками подій цього періоду — Директорією, Антантою й Добровольчою армією — постала нездоланна стіна взаємного нерозуміння, що не дало їм змоги виробити єдину платформу для боротьби з більшовизмом.

Захопивши вдруге владу на півдні Україні, більшовики постали перед проблемою економічної розрухи, для подолання якої вони започаткували націоналізацію всіх без винятку промислових підприємств, що ще більше загострило економічну кризу. Щоб зупинити розвал промисловості, їхньою владою було видано розпорядження про мілітаризацію праці. Для вирішення фінансових проблем ними було накладено контрибуцію у сумі 500 млн крб на буржуазію Одеси та оголошено про наміри націоналізації банків та фінансових установ. Проте ці заходи не давали жодного позитивного ефекту.