Читать «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло» онлайн - страница 7

Коли більшість піддалася, і лише кілька осіб витримали, то останніх можна вважати героями опору потужним силам, що змушують до послуху, конформізму та поступливості. Тож ми починаємо думати про них як про особливих героїв, здатних на сміливі вчинки та самопожертву, на відміну від нас, простих смертних. Фактично, такі особи існують, але є винятком у рядах героїв, і лише декотрі йдуть на такі жертви. Вони є особливими, наприклад, ті, хто присвячує своє життя допомозі іншим. На відміну від них, більшість тих, кого ми вважаємо героями, є героями хвилі, які діють у відповідь на заклик служіння. Тож мандрівка «Ефекту Люцифера» закінчується позитивною нотою, звеличенням пересічних героїв, які живуть посеред нас. На противагу «банальності зла», яке свідчить, що звичайні люди можуть бути відповідальними за більшість мерзенних випадків жорстокості і приниження ближніх, я проголошую «банальність героїзму». «Банальність героїзму» розкриває стяг героя над кожною жінкою і над кожним чоловіком, які чують заклик служіння людству і відгукуються на нього, коли настає відповідний момент. Коли дзвін задзвонить, вони знатимуть, що він дзвонить за ними. Це, власне, і є заклик відстоювати найкраще у людській природі, те що здіймається понад тиск ситуації та системи, глибоке ствердження вищості людської гідності, її здатності протиставити себе злу.

ПОДЯКИ

Ця книжка не відбулася би без великої допомоги на кожному етапі впродовж довгого шляху від задуму до його реалізації у цій, остаточній, версії.

ЕМПІРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Усе розпочалося із планування, проведення й аналізу результатів експерименту, який ми здійснили в Стенфордському університеті в серпні 1971 року. Безпосередній поштовх для цього дослідження вийшов з проекту студентів щодо психології ув’язнення, на чолі з Дейвидом Джаффе, який пізніше став начальником у нашій Стенфордській в’язниці. Під час підготовки до проведення експерименту, щоб краще зрозуміти менталітет в’язнів і виправного персоналу, а також щоб дослідити критичні властивості психологічного досвіду будь-якого позбавлення волі, я проводив літню школу, яка розкривала цю тематику. Моїм співвикладачем був Карло Прескотт, який, відбувши кілька довготермінових покарань у в’язницях Каліфорнії, перед тим отримав умовно-дострокове звільнення. Карло став нашим безцінним консультантом і динамічним головою комісії з умовно-дострокового звільнення. Двох аспірантів, Курта Бенкса та Крейґа Гейні було залучено на кожному етапі здійснення цього незвичайного дослідницького проекту. Крейґ використав цей досвід як трамплін у надзвичайно успішну кар’єру на перехресті психології та права: став чільним захисником прав ув’язнених й автором багатьох статей і дописів, часто у співавторстві зі мною, на різноманітні теми, пов’язані з інституцією в’язниці. Я дякую кожному з них за їхній інтелектуальний внесок у дослідження та в його практичні наслідки. Крім того, я вдячний кожному зі студентів-добровольців, які зголосилися отримати досвід, що його декотрі з них все ще не можуть забути, десятиліття по тому. Як я пишу нижче, знову прошу у них вибачення за всі пережиті страждання під час і після цього дослідження.