Читать «Кістяк з Чорнобиля» онлайн - страница 9

Тут він і перезимував, харчуючись сомами та коропами, яких розводили в ставку. На широкі річкові лани Дніпра та Прип’яті вибирався тільки влітку, коли водичка достатньо прогрівалася.

Так минуло десять років.

Одної весняної ночі міцний крокодилячий сон перервав Великий Вибух, що струсонув Землю до самої магми. Піднявшись на поверхню ставу, Гєна роззявив щелепи від здивування та захвату. Над Чорнобилем розквітла справжня вогняна квітка, з якої в небо стримів потужний веселковий промінь.

Він і незчувся, як у роззявлену пащеку прямо з неба впав гарячий шматок чогось важкого. Заковтнувши неочікуваний сюрприз, Гєна відчув у череві приємне тепло, котре поволі розливалося тілом.

А потім з крокодилом почали коїтися справжні дива. Мало того, що він за рік вимахав ледь не вдвічі, так тепер не боявся холодної води і міг вільно пересуватися рікою навіть тоді, коли вона була вкрита кригою.

Але третьої осені від Великого Вибуху сталася подія, що перевернула все його життя.

Розвалившись на бетонному парапеті порожньої набережної, крокодил був ніжився в останніх теп­лих променях нетривалого бабиного літа.

Аж раптом на набережній зачулося гудіння автомобільного мотору, і біля колишньої пристані припаркувався автомобіль.

Слух у нільських крокодилів, треба зауважити, пречудовий. Майже за кілометр почулися голоси, що видалися Гєні напрочуд знайомими.

«Я тисячі раз говоріл, что строіть атомную станцию на плавающіх ґрунтах — ето само­­убійство. Но в Москвє трєбовалі запустіть енергоблок к шестідєсятой годовщінє рєволюциї. Украінє сознатєльно подкладивалі бомбу замєдлєнного дєйствія…»

«Це ж дядя Саша», — впізнав крокодил тріскучий голос старого п’яниці.

«Папа, папа, смотрі, какіє соми огромниє…» — пролунав жіночий голос, в якому крокодил упізнав призабуту піонерську інтонацію малої Лєночкі.

Потайки, через сусідній гайок, крокодил зайшов людям у тил. І хоч минуло добрих тринадцять років, Гєна безпомилково впізнав і постарілого дядю Сашу, і двійко його схожих одне на одного дітей, що, ступивши на батьків шлях, перетворилися на молодих інженерів.

Він не відчував до них ані злоби, ані бажання помститися, якби не одне «але».

«Пап, сдєлай громчє музику…» — попросив у дяді Саші колишній піонер Пєтя.

І тут тварину наче підмінили. Зачувши пісеньку про Арлєкіно, крокодилу здалося, що його тіло почало роздуватися від неконтрольованої агресії. Гаряча радіоактивна кров кинулася в голову. Не усвідомлюючи своїх дій, велетенська рептилія кинулася на колишніх мучителів, умить пошматувавши їх на дрібний фарш.

Наступної ночі він не стулив повік. Вкрай переймався через цей прикрий випадок. А коли за місяць трохи оклигав, то знову зустрів на березі якогось необачливого будівничого, що вирішив потішитися видовищем гігантських риб. У руках чоловік тримав портативний радіоприймач, з котрого лунала сумнозвісна пісенька.

Того бідолаху крокодил просто проковтнув, виплюнувши радіоприймач у воду. Після цього Гєна зрозумів, що страждає на серйозний психічний розлад.