Читать «Кістяк з Чорнобиля» онлайн - страница 35
Антін Мухарський
«Приміром мене, — погодився з нею Кістяк Кость. — Бо ми родина. А родина — найвища сила та цінність на землі».
І всі присутні були з ним абсолютно згодні.
ЕПІЛОГ
Весь наступний ранок друзі провели на Перуновому хуторі, мешканці якого подарували сталкерам аптечку, повну інопланетних протирадіаційних та дезактиваційних засобів.
«Приїздіть частіше до нас у гості!» — махали на прощання, хто лапами, хто руками, хто крилами, а хто і хвостом.
Вже о четвертій годині дня Михась з Варварою чекали на екскурсійний автобус у Чорнобилі біля пам’ятника героям-ліквідаторам.
«Все окей?» — змовницьки поцікавився Демон, непомітно відчиняючи люк багажного відділення.
«Готуй сьомий рівень посвяти», — усміхнулася йому Варвара, разом з Михасем зникаючи в темному череві транспортного засобу.
Того самого вечора, коли сонце падало за небокрай, хлопчик видирався крутими сходами на високий київський пагорб, де на нього вже чекав тато.
«Я знав, що ми знову зустрінемось!» — кинувся малий йому на груди.
А потім вони до пізнього вечора дивилися в дніпрову далечінь, оповідаючи один одному неймовірні історії з власного життя. І тільки коли в будинках почали запалюватися золотаві вогники, тато тихо сказав:
«Час йти додому, синочку, щоб мама не хвилювалася. Але ти їй про цю зустріч нічого не кажи. Хай це і далі лишається нашою чоловічою таємницею. Добре?»
«Добре», — погодився хлопчик, міцно обіймаючи тата за шию.
З того часу вони бачилися щодня. Бо герої — не вмирають!
Тепер ми з тобою теж про це знаємо!
