Читать «Кістяк з Чорнобиля» онлайн - страница 29
Антін Мухарський
Замість відповіді горішня голова монстра мовчки виплюнула з пащеки золоту коробочку.
«Відкрий і випий одну. А іншу запропонуй своїй подрузі».
Слухняно виконуючи настанови кабана-мутанта, Михась проковтнув невелику золоту пігулку та заходився приводити до тями Варвару, котра, очунявши, передусім поцікавилася, де мама?
«Мама в Києві…» — обережно відповів хлопчик.
«А ми де?» — здивовано запитала Варвара, оглядаючи довкілля.
«У Чорнобильській зоні…»
«Ой… — тільки й проказала досвідчена сталкерка, знову втрачаючи свідомість.
«Поклади їй таблетку до рота і залий туди трохи водички, — порадив кабан. — Вони мають ще й заспокійливий ефект».
І дійсно, після цієї процедури Варварі значно полегшало. Всівшись на глиці, вона глипнула віями.
«Мене звати Лесик-Стасик. Я друг Кістяка Костя і маю завдання провести вас на наше обійстя…» — привітався кабан.
«Звідки ви знаєте, що ми вас шукаємо?» — здивовано запитав Михась.
«Ми знаємо про вас набагато більше, ніж ви можете уявити, — багатозначно відповів Лесик-Стасик. — До речі, чули новий анекдот? “Україна оголосила, що незабаром відкриє для туристів Діснейленд у Чорнобилі. Тільки двометрова усміхнена миша буде справжня”. Ха-ха-ха…»
Глава п’ята. МАШИНА МРІЙ
Того дня радіаційний фон на Перуновому хуторі наближався до відмітки сто двадцять рентгенів на годину.
«Це ми давно не топили піч, — заводячи друзів на подвір’я, весело пророхкав кабан. — А так зазвичай тут у дворі буває і двісті, а в бабиній хаті й всі п’ятсот. Наше обійстя так “світиться”, що в буквальному сенсі “розчиняється в повітрі”. По суті — всі ми привиди, яких прості люди не здатні побачити без особливих окулярів. Але ви — виняток».
На той час місцева громада вже чекала гостей на ґанку.
«Ласкаво просимо до нашого чорнобильського ком’юніті, — тримаючи в руках тацю зі старими бабиними гранчаками, хлібосольно вклонилося гостям Педро-Кончітто. — Чи не бажаєте скуштувати з дороги найвідомішої у світі радіоактивної водички з цезієм, стронцієм та свіжими ізотопами йоду?»
Михась з Варварою налякано перезирнулись.
«Пігулки, що ви проковтнули, дозволяють живим організмам витримувати в тисячі разів більші дози радіації без жодних наслідків. Інопланетні технології, — заспокоїв друзів Лесик-Стасик. — Тож вимикайте ті чортові дозиметри і пийте собі на здоров’я».
Чемно перехиливши по скляночці, друзі привіталися з Чупакаброю, здоровезним крокодилом, хріноподібними огірками та Срібною Мухою.
«Кістяка Костя краще видно в темну пору. Але він передає вам вітання. Помахайте йому ручкою…» — вказало Педро-Кончітто туди, де в повітрі колихався силует з радіоактивної плазми.
Далі в супроводі синього хріну Михась з Варварою, мов зачаровані, пішли на город, подивитися на справжню літаючу тарілку, з черева якої здіймався в небо чарівний веселковий промінь.
«Ой, чиї то ноги?!» — злякалася Варвара, глянувши в бік кирзових чобіт, що стирчали із землі поблизу напівзруйнованої будівлі туалету.
«А, то наш російський брат догниває, — махнуло рукою Педро-Кончітто. — Історія давня… Українці народ суворий. Їм чужого не треба, але й своє не віддадуть. До речі, незабаром ви безпосередньо візьмете участь у грандіозному, нечуваному експерименті з матеріалізації людських душ, до якого ми готувалися кілька тисячоліть. Сподіваюся, ви привезли із собою Хруня та дух самогубиці?»
