Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 235

Іноді таке втручання у внутрішні справи васально залежного від султана Кримського Юрту проходило без жодних ускладнень. Хан, котрий потрапляв в опалу, як правило, безвідмовно прямував у заслання на острів Родос, сподіваючись на ліпшу долю вже в майбутньому. Іноді ж воля Османів у цій царині збурювала активний спротив, як це сталося, наприклад, 1623 р. Причому в епіцентр протистояння Ґераїв та Османів цього разу потрапили й запорозькі козаки.

Найбільш впливовим серед некримських кланів ханату Ґераїв був клан Мангитів або Мансурів. Мангити були навіть потужнішими за багатьох кримських кланів, поступаючись лише найвпливовішим з них — Ширінам. Мангити прагнули звільнитися від опіки кримського хана. Їхній чи не найбільш знаменитий ватажок Кан-Темір-мурза, котрий на Русі отримав промовисте прізвисько Кривавий Меч, 1621 р. навіть склав пряму присягу османському султанові Османові II, не визнаючи над собою суверенітет кримського хана. Цей конфлікт між Ґераями та Мангитами невдовзі отримав продовження у відкритій громадянській війні, в яку на боці ногайців було втягнуто Отаманську Порту, а на боці кримського хана Мехмед-Ґерая III та його брата калги Шагін-Ґерая — українських козаків.

Майбутній кримський правитель, Мехмед-Ґерая, народився на Кавказі у родині кримського царевича Саадет-Ґерая, котрий після поразки у боротьбі за кримський стол був змушений рятувати життя втечею з Криму. Замолоду, разом із братом Шагіном, Мехмед також узяв участь в антиурядових заворушеннях в Анатолії, за що на декілька років потрапив в ув’язнення. Щоправда, невдовзі Мехмед і Шагін отримали від султана прощення і були відпущені на волю. Але до Криму брати не повернулися. Свій Кіш (військовий табір) вони заклали неподалік Ак-Кермана і звідти здійснювали набіги на сусідні землі. Звістки про успішність цих експедицій швидко поширилися поміж ординцями, і невдовзі до Мехмеда й Шагіна почали масово стікатися як татари з Кримського півострова, так і вояки з інших Орд, загрожуючи своїм існуванням спокою в цілому ханаті.

Така ситуація почала неабияк непокоїти хана Джанібек-Ґерая. І він, домігшись від султана Мустафи І відповідного дозволу, спробував силою викорінити це розбійницьке гніздо. У бою перемогу святкував Джанібек. Мехмед знову потрапив до ув’язнення. А ось Шагіну вдалося врятуватися втечею до Персії. Проте саме в цей час до влади в Стамбулі в результаті палацового перевороту прийшов новий султан — Осман II, а посаду великого візира при ньому посів давній приятель Мехмед-Ґерая Гусейн-паша (раніше вони разом відбували ув’язнення в Стамбульській в’язниці). І Гусейн-паша не лише дав своєму товаришеві волю, а й посприяв його призначенню ханом у Крим. На брата хана Шагіна очікувала посада калги.

Обійнявши владу в Кримському Юрті, брати влаштували своїм недругам показову різанину. Жертвами в ній стали заразом і винні, і навіть «потенційно винні». А ще нове керівництво не стомлювалося демонструвати свою зневагу до родової знаті. І, крім того, відверто ігнорувало накази зі Стамбула. Коли ж Мехмед-Ґерай III відмовився виконувати наказ нового султана, юного Мюрада IV (котрий щойно 1623 р. прийшов до влади в результаті чергового заколоту яничар), стосовно виступу в похід на Персію, а перед тим розпорядився пограбувати й убити російського посла до Порти — терпіння у надбосфорській столиці луснуло остаточно. Із заслання було повернуто Джанібек-Ґерая та відправлено на ханство до Криму.