Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 229

Але, на щастя для Плещеєва, саме в розпал цієї скандальної історії до Москви повертається Філарет Микитович Романов, котрого Єрусалимський патріарх Теофан III відразу рукопоклав на патріаршество. Скориставшись зі своєї наближеності до новопоставленого патріарха, Плещеєв домігся повторного розгляду справи. Такому розвитку подій чимало сприяла й та обставина, що Філарет Микитович, вступивши в управління патріархією, відразу ж розпочав слідство над своїм попередником митрополитом Іоною, скликавши 1620 р. Освячений собор. Серед звинувачень, висунутих на соборі на адресу владики Іони, згадувалась і справа про «незаконне» миропомазання Крутицьким митрополитом Маркушевського. А завершився розгляд канонічних суперечностей ухваленням знаменитого указу «Како изыскиваети и о самех белорусцех», відомого також в інших списках як указ «О крещении латын и черкас».

Ухвалений документ детально розписував, яким чином допускати в московську церкву українців і білорусів: після хрещення, миропомазання чи ж покаяння. Обливальний спосіб хрещення, який був характерний для практики київського православ’я, визнавався московським духовенством «найтяжчим гріхом», а тому всі хто прийняли хрещення в такий спосіб, підлягали повторному хрещенню. Ще більш серйозною мала бути процедура «очищення» та повторного хрещення православних християн, які належали до парафій, з’єднаних з Римом, тобто, згідно з тогочасною лексикою, уніатів. Усі вони, незалежно від того, яким способом — обливанням чи зануренням — були хрещені, підлягали повторному хрещенню, з обов’язковим проголошенням під час цього таїнства анафеми римо-католицькій церкві.

До речі, кожен вірянин, котрий хоч би один раз отримував причастя в уніатській церкві, сприймався на Москві як католик (або уніат, котрі в Москві, власне, й не розрізнялись) і повинен був повторно підлягати обряду хрещення.

Першими через таїнство повторного навернення до православ’я пройшли козаки-волонтери полку Конші та інші учасники польсько-московської війни 1618 р., котрі по її завершенні вирішили не повертатися на батьківщину. Загалом же таїнству повторного навернення до «істинного» православ’я вихідці з України підлягали аж до середини XVII століття. Коли ж наплив до Москви «не цілком правильних» православних християн з Київської митрополії став по-справжньому масовим, а до того ж українські козаки політично засвідчили свою лояльність цареві, присягнувши на раді в Переяславі 8 січня 1654 р., указ 1620 р. «О крещении латын и черкас» поволі почав втрачати свою чинність.