Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 221

Враховуючи фінансову скруту, король знову закликав на допомогу недорогі в оплаті козацькі загони. Великий козацький корпус сидів у залозі в Москві. Вочевидь, ще більший — під орудою литовського гетьмана Лева Ходкевича — влітку 1612 р. намагався прорватися в царську столицю. Значну, якщо не головну, роль відігравали козацькі загони на Сіверщині. Принаймні король у грамоті від початку 1613 р. високо оцінював заслуги козацтва в опануванні цього краю, складав їм за службу дяку та висловлював надію на їхню допомогу в затриманні його за Річчю Посполитою.

Проте зробити це було нелегко. Наприкінці літа 1612 р. ополчення на чолі з Кузьмою Мініним і князем Дмитром Пожарським відкинуло війська великого литовського гетьмана Ходкевича від Москви, позбавивши таким чином польську залогу в Кремлі надій на допомогу ззовні. Залишившись наодинці зі своїми проблемами, 22 жовтня 1612 р. залога капітулювала. А вже в січні 1613 р. в Москві відбувся Земський собор, учасники якого обрали на царство Михайла Романова. Скликаний приблизно в той же час сейм у Варшаві рішуче висловився проти планів короля продовжувати війну за московський трон. Припинення Великої Смути в московських землях повертало в Україну тисячі, з одного боку, загартованих у боях, а з іншого — звиклих до безвладдя козаків.

Морські походи запорожців

Одразу ж після вщухання козацької активності на теренах Московської держави активізується антиосманська боротьба запорожців. Уже 1613 р. козаки двічі ходили на Чорне море, чинячи, як описував польний гетьман Жолкевський, велику шкоду в землях турецького султана. Морська виправа запорожців мала гучний резонанс в Україні. Поспішили козацькі лідери «ощасливити» гарними новинами й самого короля.

Природно, що зовсім іншою була реакція на цю козацьку зухвалість у Туреччині. Зі Стамбула доходили чутки, що розгніваний султан Ахмед І одразу ж віддав наказ наміснику Румелії Ахмету-паші готувати каральний похід на Річ Посполиту. Аби запобігти йому, королівська влада демонструвала показну суворість щодо козацтва. Жолкевський пригрозив запорожцям походом коронних військ на Низ, і погроза ця звучала як ніколи реалістично. Утім, сил у коронного гетьмана відверто було замало, аби збройно погамувати козацьку вольницю, і Варшава пішла на переговори із запорозькими лідерами. Але, поки магнати готувалися розпочати перемовини, навесні 1614 р. козаки знову вибралися на море. І лише несприятливі стихійні умови завадили повторити успіх попереднього року. Тепер же потужний шторм розніс козацькі чайки по морю. Частина з них була розбита стихією, частина викинута на берег, де козаки стали легкою здобиччю османів. Проте невдача не послабила козацької енергії. Улітку запорожці зібралися в новий морських похід. Цього разу на південний берег Чорного моря відпливло аж сорок козацьких чайок, несучи на собі близько двох тисяч зухвальців.