Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 199

Апогеєм реформації в Речі Посполитій стало ухвалення акта Варшавської конфедерації 28 січня 1573 р. Акт проголошував віротерпимість щодо всіх християнських віровизнань — «ті з нас, котрі відрізняються за вірою, зберігатимуть між собою мир і не проливатимуть крові через різну віру і відмінність у церквах». Світська влада позбавлялася права за релігійні переконання карати «винних» смертю, конфіскацією майна, ув’язненням чи вигнанням з країни.

Ухвалення акта Варшавської конфедерації Річ Посполита першою серед європейських країн задекларувала впровадження в державне життя засад релігійної толерантності. Прикметним є й те, що ця знаменна подія сталася лише рік по тому, як у Парижі за одну Варфоломіївську ніч, з 24 на 25 серпня 1572 р., тисячі гугенотів стали жертвою своїх релігійних опонентів. Здобуті в боротьбі з католицькою церквою успіхи певною мірою були зумовлені тим, що державу очолював загалом індиферентний у питаннях віри Зиґмунт II Август, котрий любив повторювати: «Я не хочу бути королем ваших сумлінь».

Тридентський собор та Контрреформація в Речі Посполитій

Нова епоха в історії церковного життя Європи розпочалася 1563 р. з прийманням ухвал Вселенського собору католицької церкви, що з 1545 до 1563 р. (з перервами) засідав на півночі Італії, в місті Тридент. На соборі перемогу здобула радикально налаштована щодо опору протестантизму точка зору. Відтак собор накреслив радикальну й масштабну програму оновлення життя римо-католицької церкви, засудивши при цьому найменші відхилення від церковної догматики й віровчення. Собор підтвердив верховенство папи римського в церковній організації та проголосив його непомильність у справах віри. Крім того, посилив владу єпископів у межах їхніх єпархій, розробив заходи щодо зміцнення дисципліни серед духовенства та членів чернечих орденів. Також було підтверджено статус латинської мови як єдино можливої мови проведення католицьких літургій. 1542 р. було реорганізовано інквізицію. А 1559 р. вперше опубліковано «Індекс заборонених книг» — список видань, зміст яких розходився з ученням і практикою римо-католицької церкви. Кількома роками пізніше, 1564 р., було оприлюднено «Тридентське сповідування віри», в якому викладалися головні положення, ухвалені на соборі. Католицьке духовенство всіх рангів, а також усі викладачі католицьких університетів були зобов’язані складати обов’язкову присягу в непорушному його дотриманні.

До Польщі постанови Тридентського собору потрапили 1564 р., коли їх передав королю Зиґмунту II Августу папський нунцій. І хоч офіційно їх було підтримано синодом польської римо-католицької церкви лише 1577 р., докорінна перебудова церковного життя в країні розпочалася відразу після завершення роботи Вселенського собору в Триденті. Успішний перехід церкви в контрнаступ на теренах Польщі став можливим завдяки тому, що в роки Реформації їй вдалося зберегти за собою головні привілеї і солідну матеріальну базу. А вже від 1564 р. стрімко почала збільшуватися кількість монастирів і ченців. У лавах католицького духовенства помітно зміцніла дисципліна. Ченці стали активними організаторами релігійної пропаганди, зайнялися навчанням і вихованням мирян, стали широко опанувати книгодрукування. Єпископи значно активніше почали перейматися справами своїх єпархій: регулярно проводили їх об’їзди (візитації), змушуючи до тісної співпраці з паствою духовенство нижчого рівня. Священики в парафіях повинні були регулярно читати проповіді, спонукати мирян до частої сповіді й причастя. Помітно посилився також зв’язок польської церкви з папською курією. Уже від 1556 р. на теренах Польщі постійно перебував папський нунцій, котрий не лише виступав посередником у взаєминах з Ватиканом, але й активно втручався в церковне життя польських земель, а іноді впливав і на політичні процеси в державі.