Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 181

Брати участь у засіданнях сеймику мав право кожен шляхтич «за правом народження», що володів «осілістю» (землею) в межах воєводства. Втім, від прибулих на засідання не вимагалось пред’явлення ані документів на земельну власність у певній місцевості, ані будь-яких інших документів. Вочевидь, передбачалось, що лицарський люд і так добре знає своїх побратимів з цього повіту чи воєводства.

Головували на сеймиках маршалки, які обирались шляхтою зі свого середовища. Зважаючи на впливовість ролі маршалка в організації розгляду справи, за обрання на цю посаду нерідко вибухали справжні битви місцевого значення. Дослідники й досі сперечаються щодо незалежності учасників сеймикування від впливів місцевих магнатів, які часто-густо ще до початку сеймових засідань добивались потрібних собі рішень, щедро аргументуючи свою позицію «вином і медом».

Тривалість шляхетських зборів не обмежувалась часом. Найчастіше сеймики встигали завершити свою роботу за один день, але траплялись випадки, що вони тривали впродовж декількох днів. Місцем проведення засідань слугували костели чи церкви, розташовані в містах сеймикування. Вибір сакральних місць мав слугувати додатковим стимулом для занадто заповзятих шляхтичів, котрі не зупинялись і перед застосуванням фізичної сили, намагаючись переконати у такий спосіб незговірливого опонента. Відомий український історик Микола Костомаров гостро іронізував з цього приводу, що сеймики в Речі Посполитій «плодили калік». На початку XVII ст. було навіть прийнято спеціальну ухвалу, що забороняла шляхтичам застосовувати зброю в публічних місцях, а насамперед на власних зібраннях.

Засада одностайності процесу сеймування породила такий феномен політичного життя Речі Посполитої, як конфедерація шляхти. Конфедерації як певна політична інституція були важливим елементом політичного життя Речі Посполитої, мали давню історію й уособлювали підставове право обивателя на відмову послуги. Вони являли собою збройну лігу, об’єднану присягою щодо відстоювання свого права на справедливість й усунення заподіяної їм кривди. Конфедерації поділялись на такі різновиди: «при королі», «проти короля», каптурові конфедерації. Перші формувалися шляхетським загалом на підтримку певних намірів короля. Другі, які ще називались рокошем (назва походить від місцевості Ракос в Угорщині, де збирались подібні сеймики), були легальною формою демонстрування опозиції щодо королівських намірів. Каптурові конфедерації формувалися в часи безкоролів’я.