Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 168

Супроводження гінців і послів, охорона кордону, ремонт укріплень, часті військові сутички, що іноді переростали в великі битви за участю десятків тисяч вояків, були важким тягарем для України. Водночас постійний воєнний стан, загроза загибелі, навіть із переможним переслідуванням ворога виховували бійцівські й вольові якості збройного люду та сприяли формуванню більш високого рівня військової культури суспільства, про що із захопленням писали сучасники тих подій. Низка змін у соціальній системі Великого князівства Литовського й потреба утримувати на кордоні професійну військову силу, особливо в умовах хронічної нестачі грошей у державній скарбниці, змушували литовський уряд шукати різних шляхів до вирішення цієї проблеми. Намісницькі загони, іноземні найманці, «пенежні» дворяни, територіальні ополчення хоча й давали користь, проте надійно перекрити кордон внаслідок своєї оборонної стратегії не могли.

Але зрештою український народ спромігся утворити нову військову силу, здатну ефективно діяти саме в степових умовах та орієнтовану на наступ. Фактично, козацтво являло собою черговий варіант колонізаційного руху осілого населення України на південь. Але масштабний злет військово-політичної активності козацтва припадає вже на наступну добу історії України — час входження її земель до складу Речі Посполитої.

Україна в складі Речі Посполитої (В. Горобець)

Народження Речі Посполитої та входження до її складу українських земель

Передумови та приваби унійного процесу

Наприкінці січня 1558 р. війська московського царя Івана IV Грозного, плекаючи давню мрію тирана вийти на береги Балтійського моря, перейшли кордон колись грізного Лівонського ордену, що тепер нидів у скруті. Аби надати акту міжнародного віроломства сакрального звучання, у храмах Москви увесь день били у дзвони, а в державі оголосили Великий піст. За наказом царя розіслали грамоти, в яких причини вступу у війну пояснювали не інакше, як «відвоювання отчини» і покарання якихось міфічних «гонителів православної віри».

Успішно проведена підготовка до війни та вдало обраний момент для її початку забезпечили Москві переможний перебіг кампанії. Уже за півроку було здобуто Нарву, Дерпт (нині Тарту), Ревель (нині Таллінн), Раковор (нині Раквере), Ізборськ; царські війська стояли на берегах Балтійського моря, в полоні у них перебував великий магістр, а орден розвалювався на шматки. Отримавши повідомлення про вихід царських ратників на Балтику, Іван IV наказав здійснити гарматний салют із кремлівських стін, а московським кабакам — до пізньої ночі безоплатно пригощати всіх охочих. Під час же влаштованого у Великій палаті Кремля бенкету вигадливий деспот у розпал гуляння одним духом спустошив кубок із солоною балтійською водою і змусив зробити те саме і своїх гостей.