Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 165

Для зміцнення цієї застави до Києва було послано Волинське та Подільське ополчення. Час збору всіх військ був призначений «на народження Матері Божої». Тоді ж до Києва було послано 4 гармати з 10, закуплених у Польщі. Така пильна увага, приділена Київщині, пояснювалася, з одного боку, тим, що в Чернігові йшла підготовка московських військ до будівництва фортеці: «від Києва в 7 милях, у маєтку пана воєводи Віленського [Ольбрахта Гаштовта], хоче двір свій і людей наших послати там свого замку будувати і вже їжу приготував» (курсив автора). З іншого ж боку, знову пішли тривожні чутки про загрозу з Криму. Десь на початку літа українські козаки захопили торгову валку, яка належала кафським купцям. О. Дашкович через свою агентуру в ханстві отримав інформацію про підготовку як Саадетом, так і Іслам-Ґераями акції помсти.

Мобілізація ополчення на українських землях Великого князівства Литовського й укріплення прикордонних замків дали свої плоди, і татарського вторгнення 1532 р. не відбулося. А незабаром Саадет-Ґерай І остаточно втратив владу і, поступившись нею племіннику, відплив до Стамбула. Ставши єдиновладним правителем Кримського ханства, Іслам-Ґерай І одразу почав шукати союзників зовні. Враховуючи його колишні контакти з Вільном, не дивно, що саме туди він поспішив направити своє посольство, засвідчуючи власну приязнь. Для підвищення статусу цих послів Іслам-Ґерай І разом із ними відпустив і служебника Остафія Дашковича, який з березня перебував у закладі в Орді. Окрім союзних пропозицій, новий кримський хан просив Сигізмунда І відпустити додому Маакул-мурзу, а також свого слугу Яньш Дчувана, який мешкав у Гаштовта. Вочевидь, кримський правитель мав підтримку серед Ширінів, верхівка яких сильно постраждала від Саадет-Ґерая І, і наявність у державі сина Бахтіяр-мурзи була конче необхідною новому ханові.

Король діяв оперативно. Висловивши догану Мацкевичу за те, що той без королівської згоди повернув з Києва до Литви, він наказав раді панів поквапитися з відповіддю Іслам-Ґераю І. Сигізмунд вимагав, аби з Вільна Мацкевичу була дана інструкція, як поводитись і що казати хану. Упоминки, що їх готували для Саадет-Ґерая І, мали бути дещо збільшені. Мацкевич мав доправити їх Іслам-Ґераю І. Що стосується Маакул-мурзи, якого утримували в заручниках, то Сигізмунд І справедливо зауважив, що від цього мало толку, мовляв, раніш у закладі перебував Чжен-Ґерай-мурза, але це не завадило кримцям нападати на Польську й Литовську держави, доки їх не побив на Ольшаниці князь К. І. Острозький. Тому король вирішив Маакул-мурзу «та інших татар, які з ним при нас є» разом з Іслам-Ґераєвими послами відпустити. Те саме стосувалося і Яньш Дчувана, якого мав захопити із собою Мацкевич.