Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 164

Новий перерозподіл влади, який почався у Кримському ханаті, а саме захоплення Іслам-Ґераем Очакова й Перекопа, змусив Сигізмунда І скорегувати початковий план. Він запропонував раді панів послати до Іслам-Ґерая окремого посла з упоминками. На думку короля, литовські посли мали поїхати разом. А рада панів мала були подумати, кого і з чим послати, а також про те, як забезпечити вільний і безпечний проїзд одного з послів до Саадет-Ґерая І. Врешті-решт було вирішено направити до Саадет та Іслам-Ґераїв двох окремих послів: дворян Андрія Мацкевича та Гліба Есьмана відповідно. Виходячи з того факту, що виплата упоминків не гарантувала спокою державі з боку татар, а також розуміючи, що Перекопська Орда «знищена й вельми упала», литовський уряд не став посилати до Криму великих або «урочистих» упоминків. Замість цього було вирішено запропонувати кримським правителям по дві тисячі золотих (половину — грошима, а половину — тканинами) щороку. Така виплата, на думку урядовців Литовського князівства, повинна була мати вигляд добровільного подарунка за конкретно виконану роботу. У випадку ж відмови Саадет-Ґерая І пристати на пропозиції литовської сторони, уряд Великого князівства Литовського залишав за собою право за допомогою військової сили стверджувати свої позиції в цьому регіоні.

Питання зміцнення замків і збільшення військ на Київщині посідало помітне місце в листуванні Сигізмунда І та ради панів. За королівським наказом, підскарбій земський перевірив припаси та забезпечення вояків київського гарнізону й поповнив нестачу. Проблемним залишалося питання, ополчення яких саме повітів і з яким почтом мають їхати до Києва. Рада панів скаржилася, що чинний реєстр вже вичерпав себе, оскільки «мало не половину того почту померло». Проте король видав категоричний наказ виставляти вояків згідно з чинним реєстром: «аби ті почти згідно попису служби були виставлені й що б ні в чому той почот людей не був зменшений».

Рада панів пропонувала королю «не рушити зем’ян Дорогицьких, Белських, Мелницьких», а зібрати з них гроші, за які найняти кількасот «служебних» і дворян, бо «велика послуга з тих людей княжих, ніж з повітів, нам була». На це Сигізмунд І відповів, що мовляв, під час його останнього мешкання у Литовському князівстві вже було встановлено плату з кожної служби по два гроша, «або з коня по 16 грошей, на висилку служивих на оборону», і за ці гроші була набрана й спрямована до Києва жовнірська рота з 200 коней. Король видав наказ і розіслав відповідні листи, аби до замку їхали вояки з навколишніх земель, ті, хто «у повіті Київському й біля Мозиря і Овруча й у Волевщині маєтки свої мають». Водночас хоругви з центральних земель, на думку Сигізмунда І, не треба туди направляти, оскільки «маєтки їх від Києва далеко й самі далеко. І швидко вони не прийдуть і продуктів на них немає». Що ж стосується зазначеного вище ополчення Київщини, то в королівському наказі обумовлювалося, що в заставу особисто повинні їхати тільки «рівнійші... зі слугами своїми», а «преложнійші князі й пани нехай би слуг своїх згідно тих маєтків виставили».