Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 161

Про наявність у Саадет-Ґерая І артилерії сповіщав Вільно і Сигізмунд І. Бельський повідомляє точну кількість гармат у хана — 50 штук. Для порівняння, найсильніший замок воєводства — Київський — у той час мав 30 гармат. До того ж серед облогової артилерії були досить великі гармати, кулі від яких Остафій Дашкович пізніше привозив на Пйотрківський сейм: «До ради привіз великі кулі стрільби татарської». Сам хід облоги відомий мало. Сигізмунд І, оголошуючи мобілізацію, писав, що Саадет-Ґерай І «замку нашого добуває». Про штурм писав і Бєльський, додаючи, що татари і турки сильно обстрілювали Черкаси й намагалися підпалити дерев’яні укріплення. Це було небезпечно, адже 1482 р. саме підпал стін дав змогу кримцям оволодіти Києвом. Цей облоговий спосіб степовиків ми зустрічали і в попередніх подіях. Судячи з реєстру виплат на ремонт замку від 1533 р., татарам і туркам вдалося пошкодити 20 городень (зруби, засипані землею і каменем) з 29 наявних.

Отже, штурми й атаки на фортецю йшли майже з усіх боків. Але попри це Саадет-Ґераю І так і не вдалося захопити замок. Далося взнаки те, що між мобілізацією кримців і їх походом до Черкас пройшло не менше місяця. Цього часу виявилося достатньо, щоб такому воєначальнику, як Дашкович, зібрати навколишнє населення, й без того звикле до частих війн, і організувати оборону. Серед більш пізніх виплат мешканцям Черкас дві з трьох адресовані міщанам, причому кожна з них сама по собі більша за виплату загальну. З цього виходить, що, по-перше, замкнувшись у замку, міщани автоматично кинули свої будинки в острозі, і ті, зрозуміло, були знищені під час облоги. А по-друге, саме міщани становили основну частину гарнізону і, відповідно, зазнавали більшість матеріальних і фізичних втрат. Хоча, ясна річ, у старости були його особисті та замкові слуги, а також місцева шляхта й козаки. На те, що кошти для оборони йшли зі старостинської скарбниці Дашковича, недвозначно вказує знову ж таки виплата «старості черкаському й канівському пану Остафію Дашковичу за шкоди від Саадет-Ґерая — царя перекопського прийняв і за справу Ординську п’ятсот кіп грошей зі скарбу». (Ця сума справляє враження ще більше, коли згадаємо, на скільки бережливий щодо витрат був Сигізмунд І.) Основною втратою оборонців був відступ Іслам-Ґерая зі спільниками за Дніпро.

Отримавши повідомлення про облогу Черкас, Сигізмунд І одразу сповістив раду панів та регіональних урядовців. По всьому Литовському князівству було оголошено мобілізацію. Конкретні ж оборонні заходи мали такий вигляд. Загальнодержавне земське ополчення після збору мало бути розташоване там, де вкаже рада панів. Його роль зводилася до того, аби не пропустити прориву кримців до внутрішніх областей держави: «Аби той неприятель наш не мав великої сміливості далі в панство наше рушити». Що ж стосується захисту України й деблокади Черкас, то тут оборонний план передбачав використання місцевих сил. Волинське ополчення під головуванням князя Іллі Костянтиновича Острозького повинно було зібратися у Полонному й звідти, розвідавши про безпечність шляху на Київ, «до того замку нашого швидко тягнути і як можучи тим замкам рятунок чинити».