Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 160

Саадет-Ґераю І захоплення хоча б Черкас давало великі політичні дивіденди: знищувався оплот опозиції, забезпечувався північний кордон Кримського ханату, відкривалися нові території для кочівів і, найголовніше, втілювалася в життя давня мрія кримських правителів про захоплення Середньої Наддніпрянщини. Московський посол у Криму Злобін прямо писав, що метою хана є не тільки Черкаси, а й Київ. Вочевидь, підготовка до наступу на Київ велася ще раніше. Як зазначалося вище, ще взимку 1523/1524 рр. із Криму на адресу литовського уряду йшли прямі погрози щодо цього міста. А 1526 р. «цар турецький взяв порозуміння з царем перекопським, прагнучи людей своїх з гарматами направити під замки... українні, а передусім під Київ, хочучи того славного і знаменитого замку... Києва добувати». Але блискуча перемога К. Острозького на Ольшаниці звела ворожі плани нанівець.

На нашу думку, 1531 р. хан повертається до ідеї захоплення Києва, і прибуття яничарів із гарматами було спричинене саме цим. Султану ж, з огляду на початок чергової військової кампанії турків у Європі, була конче необхідна нова виправа кримців проти Ягеллонів. До того ж, втягуючи Москву в конфлікт, кримському правителеві вдавалося автоматично зменшити її тиск на Казань. Участь Порти зумовлювалася її політикою в цьому регіоні. Сутність турецької політики полягала в підтримці в Криму вірного їй хана й мала на меті не припустити зміцнення позицій Великого князівства Литовського у Східній Європі, адже це автоматично загрожувало б позиціям османів у Північному Причорномор’ї та на Кримському півострові. Крім того, 1533 р. закінчувався термін польсько-турецького перемир’я. Водночас папа римський в умовах загрози турецького нападу на Італію просив у короля допомоги. Сулейман І, зацікавлений у продовженні перемир’я, військовим ударом з півдня підштовхував Сигізмунда І до цього кроку. Таким чином, знову на теренах України, навколо прикордонного міста Черкаси, вирішувалася доля східноєвропейської політики.

Наприкінці січня 1532 р. Саадет-Ґерай І оголосив мобілізацію з центром збору в Ісламі. Через одинадцять днів кримські війська й турецькі союзники уздовж Дніпра рушили на Черкаси. Як підрахував В. Ластовський, кримсько-турецькі війська наблизилися до міста наприкінці лютого — на початку березня 1532 р. Це вторгнення кардинально відрізнялося від звичайних нападів кримців на Україну й було подібне до походу Менґлі-Ґерая І на Київ 1482 р., оскільки агресори не розсилали чамбули по ясир, а сконцентрували власні сили навколо конкретного населеного пункту.

Чисельно у війську домінували кримські вояки, але ударну силу становив саме півторатисячний турецький корпус. Бєльський писав, що це були яничари. Якщо так, то хан мав у своїх руках досить могутню силу, оскільки в першій третині XVI ст.. яничари — султанська гвардія — були одними з найкращих вояків у Європі. З огляду ж на те, що загальна чисельність яничарів на всю величезну Османську імперію коливалась у межах 10—12 тисяч людей, то кількість їх при хані була досить значною. Злобін у своєму повідомленні звернув увагу Василія III на численну й сильну вогнепальну зброю кримсько-турецького війська. Причому малася на увазі як ручна зброя, так і гармати.