Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 153

Крім ханів і їхніх дітей, нерідко було, коли до Великого князівства Литовського втікали представники татарської знаті та звичайні люди. Особливо масового характеру такі втечі набували під час вирування в степу міжусобних війн чи голоду. Наприклад, 1430 р. на території Литовської держави перебувало, за деякими даними, до 40 тисяч татарських вояків. Як писав Вітовт лівонському магістру: «До нас прибула незчисленна кількість татар з межі Києва, які втомилися від війни... й прохають дружнього нагляду з нашого боку».

Тому не дивно, що Іслам-Ґерай, як уже зазначалося, 1525 р. звертався з подібним проханням до Сигізмунда І і отримав схвальну відповідь. Певно, ще до приходу Ісламової орди, до українських земель прикочовували якісь татарські чамбули. Адже не на порожньому місці в угорців виникла ідея про вербунок татарських вояків, про що говорилося попередньо, і, що не менш важливо, якийсь татарський загін перебував на угорській службі. Та й С. Герберштейн за ці роки подає історію, коли О. Дашкович напустив татарський загін на московські землі.

Уряд Литовської держави швидко зорієнтувався в цій складній ситуації і без зволікань надав Іслам-Ґераю та його людям землі поблизу Черкас для кочування, прислав їм кожухи на зиму, а на літо — тканини. Таким чином, Черкасько-Канівський район, як і 1397 р., коли там кочував Тохтамиш, знову повинен був відіграти роль плацдарму для наступу на Крим. Остафію Дашковичу, який безпосередньо спілкувався з кримськими прибульцями, було надіслано листа з інструкцією, у якій дано загальні вказівки щодо того, як слід ставитися до Іслам-Ґерая і його прибічників. В основному ж Сигізмунд І повністю покладався на досвід і знання О. Дашковича в цій сфері. У той час як на Черкащині розміщували орду Іслам-Ґерая, у Литовській державі відбувалися події, які мали зміцнити мілітарну силу країни і, зрозуміло, підвищити його політичну міць у навколишньому регіоні. 1528 р. по всій державі було проведено спеціальний перепис, результатом якого став реєстр князів, панів, землян і бояр-шляхти й почтів, з якими вони мали йти на війну. На початку ж 1529 р. на вальному сеймі у Вільні було затверджено, аби з кожних восьми служб людей виставлявся один воїн у повному уставному озброєнні. До цього один ратник виставлявся з десяти служб людей. Наслідки військових реформ не змусили себе довго чекати.

У червні 1529 р. на українські землі було послано колишнього посла в Криму Михайла Григоревича й «немалий відділ людей із гаківницями і з рушницями та з іншими бронями». Іслам-Ґерай отримав повідомлення від короля, що Григоревич, як тільки «річки пустять з тими людьми, там на низ Дніпра буде». Хід військової операції по супроводженню Іслам-Ґерая до Кримського ханату доволі непогано висвітлено Литовською Метрикою. Це дає можливість простежити, яку роль відігравали саме українські землі не тільки в цих подіях, а й у подібних подіях сторічної давнини.