Читать «Випробування невинуватістю» онлайн - страница 75
Агата Крісті
– Ти, Філіпе, нічого не тямиш у домогосподарських справах. Які вони важкі.
– Не бачу, щоб якісь із них були важкими, аж доки ти не зробиш їх такими. У будь-якому разі
– О, Філіпе, – дратувалася Мері, – я ненавиджу перебування тут.
– Але чому?
– Тут так похмуро, жалюгідно – й усе, що тут сталось. Убивство й усе інше.
– Ну ж, Поллі, не говори мені, що ти надто нервуєш через таке. Я впевнений, що ти могла б убити, не зморгнувши й оком. Ні, ти прагнеш поїхати додому, бо хочеш глянути на мідний посуд, стерти пил і переконатися, що жодна міль не залізла у твою шубу…
– Міль не залазить у шубу взимку, – заперечила Мері.
– Ну, ти знаєш, про що я, Поллі. Узагальнення. Але розумієш, як на мене, тут набагато цікавіше.
– Набагато цікавіше, ніж у власному домі?
Схоже, Мері була шокована та скривджена.
Філіп кинув на неї невинний погляд.
– Вибач, люба. Я не дуже вдало висловився. Немає нічого кращого, ніж наш рідний дім: ти зробила його справді чарівним. Затишний, охайний, привабливий. Розумієш, усе складалось би зовсім по-інакшому, якби я був таким, як раніше. Тобто займався би безліччю справ щодня. Я би був по вуха у своїх схемах. І було б чудово повертатися до тебе, до власного дому, обговорювати все, що трапилося протягом дня. Проте, бачиш, зараз усе по-іншому.
– О, я знаю, що все
– Так, – процідив Філіп майже крізь зуби. – Ти пам’ятаєш надто багато, Мері. Ти пам’ятаєш так багато, що інколи це змушує мене пам’ятати більше. Усе, чого я хочу, – це відволіктися, і ні, – він підняв руку, – не кажи мені, що я можу відволіктися головоломками й усіма цими пристосуваннями для реабілітації, і людьми, які приходять, щоб провести процедури, і читанням безкінечних книг. Я інколи так хочу взятися за щось. І тут, у цьому будинку,
– Філіп, – Мері затамувала подих, – ти не заспокоївся зі своєю… з тією своєю ідеєю?
– Із полюванням на вбивцю? – уточнив Філіп. – Убивство, убивство, хто скоїв убивство? Так, Поллі, ти майже вгадала. Я відчайдушно хочу дізнатися, хто його скоїв.
– Але чому? І як ти можеш дізнатися? Якщо хтось вдерся до будинку чи виявив, що двері до нього відчинено…
– Усе ще носишся із теорією сторонньої людини? – запитав Філіп. – Це глухий номер, тобі відомо. Старий Маршалл наголосив на цьому. Хоч насправді він просто намагався допомогти
– Тоді ти мусиш розуміти. Якщо це неправда, – Мері перебила його, якщо це, як ти вважаєш, хтось із нас, тоді я не хочу знати. Навіщо нам знати? Хіба нам… Хіба нам не краще взагалі не знати?
Філіп Дюррант втупився в неї запитальним поглядом.
– Ховаєш голову в пісок, еге, Поллі? Хіба в тебе немає природної цікавості?
– Говорю тобі, я не хочу знати! Я думаю, що це все жахливо. Я хочу забути й не згадувати про це.
– Невже тобі так байдужа матір, що ти не хочеш знати, хто її вбив?