Читать «Земля Санникова» онлайн - страница 23

Під час останнього переходу вздовж берега, коли після полудня минули гирло річки Решетникової, погода знову зіпсувалася. Небо швидко вкрилося хмарами, повіяв свіжий південно-західний вітер, і пішов сніг. Однак, незважаючи на заметіль, ішли вперед, оскільки мороз був невеликий, а до кінцевої мети — північного краю Котельного — було вже близько.

Цей край являв собою плоский мис, поблизу якого експедиція Толля збудувала куховарню для складу на випадок зимівлі на острові. У цій же куховарні Горюнов хотів улаштувати свій склад — базу з тією ж метою й для зворотного шляху на материк.

Куховарня була в хорошому стані, і в ній несподівано знайшли навіть якісь припаси, що залишили за непотрібністю під час ліквідації пошуків — величезний запас юколи, кілька ящиків із консервами, велику бляшанку з ведмежим салом, кілька ящиків із сухарями й навіть мерзлу тушу оленячого м’яса. На островах літує досить багато диких оленів, які ранньою весною приходять із материка льодом і повертаються пізньої осені, як тільки море замерзає. Вони здійснюють цю велику мандрівку на північ, небезпечну під час осіннього повернення, коли тонкий лід легко може бути зламаний вітром, тому що на островах їм вільніше, безпечніше від головного ворога — людини; крім того, нема докучливих комах, що є головним лихом для тварин і людей на материку.

Перехід оленів на острови вже почався — на снігу подекуди виднілися їхні сліди біля Малого Ляховського — і мав посилитися. Каюри розраховували пополювати на оленів на зворотному шляху. Тому вони, розвантаживши нарти й користуючись залишком дня, попрощалися з нашими мандрівниками й поїхали порожняком уздовж східного берега Котельного, плануючи ночівлю у зручному для полювання місці. Із ними Горюнов відправив листа Шенкові з викладом ходу експедиції. Це була остання звістка, яку він міг послати, та й вона мала прийти в столицю тільки восени.

З важким серцем розпрощалися мандрівники з каюрами й дивилися їм услід, поки ті не зникли за заворотом берега. Обірвалася остання нитка, що з’єднувала їх зі світом. Тепер вони залишилися самі, на кордоні невідомого краю, де не могли розраховувати на будь-яку поміч.

Бажаючи позбутися сумних думок, узялися за сортування й укладання майна, яке вони залишали у складі, щоб наступного ранку, якщо дозволить погода, поспішити на північ. Був уже кінець березня, день тривав понад тринадцять годин, і в тиху погоду сонце могло припікати й псувати дорогу. Розсортували та позначили ящики й склали все у глибині куховарні, де залишалося ще місце для ночівлі.

Але вітер, що стих надвечір, з опівночі поновився зі страшною силою, температура впала до 40 градусів морозу, і закрутила хуртеча. Горохов і Нікіфоров, які вийшли на світанку нагодувати собак, повернулися замерзлі й заявили, що їхати неможливо. У таку погоду доведеться буквально відлежуватися, тому що сидіти в куховарні, напівтемній і димній від вогню в чувалі, — замало задоволення. Вставали тільки для приготування їжі, а потім знову на боковеньку.