Читать «Франческа. Повелителька траєкторій» онлайн - страница 5

Коли Франческа у свій перший робочий день зайшла на КПП, черговий солдат лагідно на неї подивився й спитав:

— Привіт, маленька, ти до кого? — сицилійка, котра була ще не знайома з місцевими порядками, замість того, щоб назвати своє прізвище, підрозділ і поставити відбиток пальця на спеціальний сканер, пропищала:

— Я до Джона Баррела в командний центр!

— Секунду! — солдат узяв слухавку й сказав: — Дитина до Баррела, оформлюю перепустку.

Пропустивши повз вуха «дитину», Франческа стала терпляче чекати, коли її пропустять на її ж робоче місце. Через десять хвилин прийшов старший офіцер Баррел і довго не міг зрозуміти, чому йому дали для заповнення форму перепустки для членів родин службовців.

— То хто до мене прийшов? Яка дитина? — допитувався багатодітний Баррел, хоч викликові не здивувався, бо кожне з його п’яти дітей теоретично могло провідати батька у своїх справах.

— Оця, — солдат показав на Франческу, що чемно сиділа на стільчику, теліпаючи ногами й надимаючи бульки з рожевої жуйки.

Узагалі, надимати жуйкові бульки — одна з її улюблених забав. Як і ліпити ті жуйки де попало. Мене, якщо чесно, це трохи дратує, і тому я тримаю на робочому місці ніж і серветки. Щойно напарниця десь зникає з кабінету, я відколупую всі ті жуйки, які вдається знайти. Була ідея наліпити їх напарниці на монітор, або ще краще — викласти з них її портрет, але я ніяк не наважусь, бо скульптор з мене ще той.

Баррел подивився на дівчину, гмикнув і покликав її.

— Вона в нас працює, — пояснив солдатові і, звертаючись до Франчески, сказав: — Підходиш, ставиш великий і вказівний пальці сюди, на сканер. Потім проходиш. Усе ясно?

Солдат, не відриваючи очей, дивився на свій монітор, де після процедури сканування відбитків пальців з’явилося досьє дівчини. У колонці «рік народження» стояли цифри «1992».

Але найсмішніше відбувається у командному центрі під час переговорів з Г’юстоном і нашими Центрами контролю місій на Флориді і у Вірджинії.

— Cі-Ті, це Г’юстон!

— Г’юстон, Сі-Ті слухає! — відповіла Франческа в мікрофон мультяшним голосом.

Настала довга пауза.

Нарешті, з Г’юстона долинуло:

— Дитинко, а з дорослих у приміщенні хто-небудь є?

Почувши солодке сюсюкання жіночки з Центру Джонсона, всі присутні в командному центрі зареготали.

— Я доросла, я тут працюю! — роздратовано прошипіла італійка.

— Гм… е-е-е-е… Назвіться, будь ласка!

— Оператор Сі-Ті, зміна A, Франческа, — сказала Франческа.

— Секунду, — Центр Джонсона від’єднався.

У командному центрі гиготіли. Франческа сиділа червона, мов буряк, і зла, як свіжий хрін.

— Сі-Ті, це Г’юстон!

— Так!

— П… пробачте… — було чути, як у головному центрі контролю давляться сміхом. — Прийміть, будь ласка, кейс на корекцію…

— Прийняла, дякую!

— Д… дякую вам! — Г’юстон поспішив відімкнутися, мабуть, не в змозі стримувати сміх.

Відтоді Г’юстон кличе Франческу не інакше, як Tweety Bird , бо її голос один в один нагадує цвірінькання цієї мультяшної пташки.