Читать «Дар Гумбольдта» онлайн - страница 7

У Чикаґо Гумбольдт став одним із моїх важливих померлих. Я надто багато часу присвячував блуканню вулицями й спілкуванню з небіжчиками. До того ж моє ім’я було пов’язано з Гумбольдтовим, оскільки з плином часу сорокові роки набували дедалі більшої цінності для людей, які ткали різнобарвне полотно культури, і світ дізнався, що в Чикаґо досі живе чолов’яга, колишній друг Гумбольдта фон Флейшера, і що звати його Чарльз Сітрин. Люди, які писали статті, наукові роботи й книжки, присилали мені листи або приїжджали особисто, щоб поговорити про Гумбольдта. І, мушу сказати, саме в Чикаґо міркувати про Гумбольдта було навдивовижу легко. Розташоване з південного краю Великих Озер — а це двадцять відсотків світового запасу прісної води — Чикаґо зі своїм грандіозним зовнішнім життям вміщувало всю проблему поезії і внутрішнього життя в Америці. Тут ви могли вдивлятись у такі речі крізь прозорі води Великих Озер.

— Пане Сітрин, як ви поясните злет і падіння Гумбольдта фон Флейшера?

— Молоді люди, що ви збираєтеся робити з фактами про Гумбольдта? Публікувати статті й розбудовувати на цьому кар’єру? Це чистий капіталізм.

Я думав про Гумбольдта серйозніше і з більшим сумом, аніж могло би здатися на перший погляд. За все своє життя я любив не так уже й багато людей. І не міг собі дозволити втратити бодай когось із них. Однією з непомильних ознак моєї любові до нього було те, що я часто бачив Гумбольдта вві сні. Щоразу, коли він снився, я страшенно розчулювався і плакав крізь сон. Якось наснилося, що ми зустрілися в аптеці Велана на розі Шостої та Восьмої вулиць у Ґринвіч-Вілледжі. У моєму сні він був не той хворий обважнілий чоловік із сірим обличчям, якого я побачив тоді на Сорок Шостій, а досі міцний нормальний Гумбольдт середніх років. Він сидів поруч зі мною біля автомата з кока-колою. Я розплакався.