Читать «Справа Сивого» онлайн - страница 7

Хтось у залі засміявся, посміхнувся й промовець, задоволений своїм порівнянням — образним і водночас дохідливим.

Клим зачаровано дивився на зелені формені сорочки ДПУ й уявляв, що скоро зіллється з цією масою і точно так, як старші товариші, сидітиме в залі під час виступів керівника, а потім застосовуватиме зброю закону, як шаблю в атаці — який чудовий образ! Рука його стиснулася, немовби й справді видобувала шаблю з піхов. За цими думками хлопець мало не пропустив частину промови, яка стосувалася вже безпосередньо його особисто.

— Із розширенням перед нами постає кадрове питання, яке вирішується через мобілізацію кращих представників пролетаріату та студентства до лав ДПУ. І сьогодні я радий, таксзать, вітати у наших лавах молодих товаришів... — Краукліс почав шукати очима мобілізованих. — Де ви там ховаєтеся? Виступайте наперед!

Люди у залі пожвавішали, почали озиратися, щоб побачити, про кого йдеться. Озирнувся і кучерявий співпрацівник, що сидів скраю, і лише тут Клим зрозумів, що викликають його. Серце одразу впало у п’яти, рука, що стискала уявну шаблю закону, беззахисно обвисла, але хтось збоку вже підштовхував уперед, тому ватяні ноги зробили два кроки. Поруч стало п’ятеро так само переляканих мобілізованих у цивільних різношерстих костюмах. Неначе домашні голуби у зграї круків. Десятки пар очей спинилися на хлопчачих невпевнених постатях. Начальник відділу ДПУ поблажливо усміхнувся з трибуни:

— Нічого, звикнете. Не святі, таксзать, горщики ліплять. З кожним із вас я побалакаю окремо. А поки привітаємо нових бійців революції, — і він заплескав у долоні.

Зала підхопила овації, почулися вигуки: «молодці!», «давай!», «не дрейф!», а Клим знову побачив ляпку від чорнила на долоні кучерявого офіцера і зовсім розгубився.

Тим часом промовець на трибуні відпив води зі склянки і підсумував:

— Ласкаво просимо, таксзать, до ДПУ!

Кабінет начальника окружного, а тепер уже обласного відділу ДПУ був, ніби туманом, оповитий димом від цигарок, які безперервно курив господар. Щільні м’які штори на вікнах та біля дверей утворювали присмерк, і тому в очі особливо кидався дим, що клубочився попід конусом настільної лампи.

Клим нерішуче завмер на порозі.

— Шпакуватий? Заходь, не бзди, — підкреслено непарадно, навіть по-хлопськи запросив його Краукліс, почекав, поки хлопець на неслухняних ногах здолає відстань до столу. — Сідай. Студент?

— Так точно, товаришу начальник відділу! — підскочив Клим, навіть не встигнувши торкнутися стільця сідницями.

— Сядь, не стрибай. Називай мене просто товариш Краукліс. Ти поки що не при формі, так що давай, козиряніє одставить.

— Слухаюсь, — Клим упав на жорсткий стілець.

Господар кабінету відкрив сіру теку перед собою і кинув оком по анкеті. Клим побачив власну фотокартку і впізнав свій почерк.