Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82» онлайн - страница 5

2

Навдивовижу тихо й безлюдно було в Загородньому після великого гамірного міста.

Двоє неквапливо перетнули шосе і звернули у вузьку порослу споришем вуличку. Попереду йшов огрядний немолодий чоловік у вилинялій міліцейській сорочці з погонами сержанта, за ним, з цікавістю роззираючись довкола, високий смаглявий юнак. У руках він тримав потертий портфель, куртка перекинута через плече — сонце пекло немилосердно.

За зеленими купинами садків чепурні будиночки, яскраві квітники у дворах, обплетені диким виноградом веранди, розчинені навстіж гаражі.

— Всі на роботі, до міста поїхали, — ніби відповідаючи на запитання юнака, сказав міліціонер. — Тут живуть наукові працівники, художники, письменники, словом, публіка солідна.

— Відчувається. Для таких людей могли б і кондиціонери встановити на вулиці, а то задихнутися недовго.

Сержант щось хотів відповісти на цей, як йому здавалося, недоречний жарт, але стримався. Запитав з іронічними нотками в голосі:

— А що, в Сибіру прохолодніше?

— Коли як. Буває гарячіше, ніж у Криму.

Юнак прочитав напис на табличці: “Вулиця Красіна”.

— Уже близько, — мовив міліціонер, змахуючи долонею крапельки поту з обличчя.

Вулиця упиралася в зелену гущавину молодого осичняка. Тут містечко кінчалося, далі був гайок, що збігав униз по крутому схилу. Звідси було видно, як біля підніжжя гори, звиваючись, мов зеленкуватий вуж, повзе електричка.

— Гарне місце, — відзначив юнак. — Але ж куди нам іти?

— Заходь, господарю. — Сержант натиснув клямку на хвіртці, розчинив її навстіж, жестом запрошуючи юнака у двір.

За фруктовими деревами із запущеною густою кроною виднівся чорний від негоди фронтон з похиленою телевізійною антеною. Слухове вікно без шибки похмуро зяяло в безхмарне небо.

Поблизу будиночок був ще непривітнішим: глухо зачинені потріскані віконниці, дошки на підлозі ґанку прогнулися, цегляні стіни почорніли від дощів. Ліворуч від входу розкарячився ветхий сарай, порожня собача будка біля старої груші, верстак на двох укопаних в землю стовпчиках, далі примітивна плита з кількох цеглин…

Міліціонер оглянув червону печатку на вхідних дверях, понишпорив рукою в сумці, вийняв ключі й відімкнув великим, а потім маленьким замки. Зняв печатку, і вони ввійшли.

У передпокої чимось нудотно тхнуло — коли ввімкнули світло, побачили гнилі яблука на підлозі кухоньки. Сержант старанно витер підошви об повстяну постілку, і вони пройшли до великої кімнати. Клацнувши вимикачем, сержант сів до столу і розгорнув папку.

— Ну, що ж, нащадку, давай, як кажуть, обміняємося вірчими грамотами. Тут у мене акт передачі майна.

Хлопець стояв мовчки. Він оглядав незатишне житло: великий овальний стіл посередині кімнати застелений побляклою клейонкою, над ним — запилюжений абажур; міцні дерев’яні стільці з грубою базарною різьбою, віденська качалка, сервант, на якому примостився телевізор старої марки, диван з люстерком на спинці, старовинна шафа…

— Так… Ярчук Климентій Никандрович і Станевич Віктор Михайлович склали цей акт… перший прийняв, а другий передав… І так далі, згідно з описом. Давай приймай за описом.