Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89» онлайн - страница 3
Вадим Бурлак
У такі походи збирається не більше шести — десяти тисяч чоловік, котрі дивовижним чином перепливають море в своїх маленьких, власного виробу човнах. Форму цих суден і спосіб побудови я опишу трохи далі.
Про ремесла, якими займаються козаки
Описавши звитягу козаків, не зайве буде розповісти також про їхні звичаї і заняття. Хай буде відомо, що серед козаків зустрічаються взагалі люди, досвідчені в усіх ремеслах, необхідних у людському житті: теслі, які вміють будувати оселі й судна, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, лимарі, шевці, бондарі, кравці та інші. Вони дуже майстерно готують селітру; з неї вони роблять чудовим порох. Жінки у них прядуть льон і вовну, з якої виготовляють полотно й тканини для повсякденного вжитку. Всі вони вміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати всілякі м’ясні вироби, варити пиво, робити хмільний мед, брагу, горілку тощо. <…>
Взагалі слід визнати, що всі вони здатні до різних ремесел. І хоча одні більш майстерні в якихось одних ремеслах, інші — в інших, зустрічаються між ними люди, котрі мають різноманітніші знання, ніж решта. Словом, усі вони досить розвинуті, але насамперед беруться до того, що необхідно й корисно в сільському житті.
Земля їхня вельми родюча, і збіжжя збирають стільки, що іноді не знають, куди його подіти, надто що в них немає судноплавних річок, які впадають у море, за винятком Дніпра, котрий за 50 миль нижче Києва перегороджений тринадцятьма порогами, від останнього з яких до першого відстань сім великих миль, що складає цілий день шляху, як видно на карті. Ця перешкода заважає їм сплавляти свій хліб до Константинополя.
Вони сповідають грецьку віру, яку називають руською. Ревно шанують святкові дні й дотримуються постів, які тривають у них вісім або дев’ять місяців року: у цей час вони утримуються від м’ясних страв. Цієї формальності вони дотримуються непорушно, бо впевнені, що від зміни їжі залежить спасіння душі. Зате, мені здається, немає народу, який зрівнявся б з пими в здатності пити: вони ніколи не бувають настільки п’яні, щоб не мати змоги почати пити знову, — принаймні так тут говорять, — але так може бути лите на дозвіллі. Зате під час війни або тоді, коли задумають якесь важливе діло, дотримуються надзвичайної тверезості. І в них немає нічого грубого, крім хіба що одягу. Вони кмітливі м завбачливі, вельми дотепні й щедрі, не прагнуть до великих багатств, зате найбільше шанують свою свободу, без якої не хотіли б жити. В ім’я її вони повстають проти вельможних панів, тому рідко коли більше семи Чи восьми років минає без того, щоб вони не повстали проти вельмож. А втім, це люди підступні й зрадливі, довіритись їм можна лише за сприятливих обставин. Вони надзвичайно міцної будови тіла, легко витримують холод і спеку, голод і спрагу, невтомні на війні, мужні й часто настільки зухвалі, що не цінують власного життя. Найбільше вміння і майстерності вони виявляють, коли б’ються в таборі, тобто під прикриттям возів (оскільки дуже влучно стріляють з рушниць, які є їхньою головною зброєю), а також при обороні своїх позицій. Добре воюють і на морі, але верхи на коні вони не такі вправні. Мені доводилося бачити, як двісті польських вершників примушували тікати 2000 їхніх найкращих воїнів. Одначе правда й те, що під прикриттям табору сотня цих же козаків не побоїться тисячі поляків чи навіть тисячі татар. Коли б верхи вони були такі майстерні, як у піхоті, то, гадаю, могли б вважатися непереможними. Козаки високі на зріст, дужі й меткі, люблять гарно одягатись. <…> Вони мають від природи міцне здоров’я, навіть не бере їх та поширена в усій Польщі хвороба, яку лікарі називають ковтуном (plica). У хворих волосся сплутується і збивається в якийсь суцільний жмут; тубільці називають це захворювання “гостець”. Козаки рідко вмирають від якоїсь хвороби, хіба що в глибокій старості; більшість із них складають голови на полі слави. <…>
