Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89» онлайн - страница 10

Аби точно визначити вам, що таке пороги, я скажу, що це руське слово, яке означає скелю; ці пороги являють ніби ланцюг скель, простягнутий через річку; декотрі заховано під водою, інші видно на поверхні; декотрі сягають 8 чи 10 футів заввишки і завбільшки з будинок; до того ж вони розташовані так близько один до одного, що являють собою ніби греблю, яка затримує воду, котра, прориваючись, стрімко падає з висоти 5–6 футів у деяких місцях, в інших від 6 до 7, дивлячись по рівню води. Навесні під час танення снігів усі пороги вкриваються водою, за винятком сьомого, Ненаситця, який один утруднює тоді судноплавство. Зате влітку і восени, коли рівень води стоїть дуже низько, скелі досягають іноді від 10 до 15 футів заввишки; але з усіх 13 порогів тільки між десятим, Будилівським, і одинадцятим, Таволжанським, татари можуть переходити річку вплав, оскільки береги тут доступніші. На протязі від першого до останнього порога я помітив лише два острови, не затоплені водою. Перший, названий Стрільчим, лежить між третім і четвертим порогами; це кам’яна скеля близько 30 футів заввишки з прямовисними краями. Острів має близько 500 кроків завдовжки і 70 чи 80 завширшки. Не знаю, чи є на ньому вода, бо ніхто не відвідує його, крім птахів; а втім, весь він по краях густо поріс диким виноградом. Другий острів, значно більший за перший, близько 2000 кроків довжиною і 150 шириною, теж скелястий, але пологіший, являє собою місце, від природи укріплене і зручне для поселення; тут у великій кількості росте таволга, червона рослина, жорстка, наче букс, котра діє на коней як сечогінне. Острів називається Таволжаний, так саме як і одинадцятий поріг; тринадцятий поріг називається Вільний, місцевість тут дуже зручна для спорудження міста або замку.

На відстані гарматного пострілу нижче по Дніпру зустрічається скельний острівець, названий у козаків Кашоварниця, що означає “варити просо”, ніби вони бажали цим висловити радість, що щасливо пройшли пороги й хочуть відсвяткувати це учтою на цьому острівці; треба знати, що вони харчуються пшоном під час своїх походів.

Униз від Кашоварниці до Кичкасу зустрічається багато чудових місць для поселення. Кичкас — це маленька річка, яка впадає в Дніпро з татарської сторони; вона дас назву довгому піщаному мису, який врізається в Дніпро; його краї являють низку неприступних урвищ, як це видно на карті. Доступ сюди відкривається тільки з боку материка через низовинний перешийок близько 2000 кроків довжиною. Досить лише перегородити це місце, і можна було б мати чудово укріплене місто. Правда, поверхня грунту тут нерівна, вкрита пагорбами, з яких одві панують над татарським берегом, над іншими ж панують окремі підвищення цього останнього. Загалом місцевість дуже підвищена, русло річки відкрите, вільне від перег шкод, дуже нешироке і звужується на південь; на карті позначено ті місця, де річка видалась мені найбільш стиснутою. Мені траплялося бачити, як поляки стріляли з лука з одного берега на другий, причому стріли падали більш ніж на сто кроків далі протилежного берега. Це найголовніша і найзручніша з татарських переправ, бо в цьому, місці русло має не більше 150 кроків завширшки, береги вельми доступні і місцевість відкрита, отож можна не боятися засідки. Ця переправа теж називається Кичкас.