Читать «Позивний Бандерас» онлайн - страница 11

– Знайомтеся, капітане, це – майор Моляр, позивний «Чорний».– Батя рукою вказав на вевешника.– А це – майор Коцюба, позивний «Купол».

Комбат не дивився на майорів, даючи зрозуміти, що конфлікт не вичерпано, а відкладено. Бандерас по черзі потиснув руки обом майорам.

– Усі, крім капітана, вільні! – наказав Батя.– І щоб через годину доповіли мені, де цей клятий ніж!

Моляр і Коцюба слухняно вийшли з намету. Батя сів за стіл і знов уважно подивився на Антона.

– Отже, прибули…

– Ніхто не повинен знати, хто ми насправді,– напівголоса відразу попередив Бандерас.– Для всіх ми звичайні сапери.

– Зрозумів,– утомлено хитнув головою комбат.– Якщо є запитання, ставте.

– Про диверсанта більше інформації не надходило?

– Нічого, крім тієї записки із села.

– Як вона до вас потрапила?

– Біс її знає. Хтось підкинув листа. Прочитав, а там таке… Одразу повідомив куди треба.

– Отже це хтось зі своїх?

– Виходить, що так,– непевно промовив Батя.

– Ви когось підозрюєте?

– Я впевнений у своїх бійцях! – із ходу завівся полковник.– Хіба що Чорного та його людей мало знаю.

– Цей майор, у якого вкрали ніж, давно він тут?

– Приїхав за тиждень перед тим, як сепари маршрутку спалили і на нас звернули.

– Давно у Чорного конфлікт із десантниками? – продовжив ставити запитання Бандерас.

– Та який там конфлікт? – напружився Батя.– Просто не порозумілися. Між різними родами військ таке трапляється.

– Уже відчув це на собі,– довірливо погодився Бандерас, аби розслабити напруженого комбата.– У моїй групі всі військові розвідники, тільки я…

Зненацька Антон почув якийсь шерех, обернувся і помітив у отворі силует військового. Це був Купол, який чомусь повернувся до намету.

– Які будуть накази для саперів? – навмисно голосно запитав Бандерас у комбата.

Батя теж завважив Купола, усе зрозумів і схилився над столом, на якому була розкладена мапа їхньої місцевості.

– Дивись, капітане,– показував Батя об’єкти на мапі.– Це село – буферна зона між нами та сепарами. Тут річка, а тут міст.

Бандерас зосереджено втупився в мапу, хоча і без неї знав навколо кожну галявину.

– Під опорою мосту застряг, бляха-муха, снаряд від «Граду»,– вів далі комбат.– Якщо вибухне, доведеться новий міст будувати.

– Зрозумів! Зробимо! – запевнив Бандерас.

– Куполе! – гукнув Батя.– Заходь!

Купол кашлянув. Він вочевидь намірявся щось сказати, але комбат сам звернувся до десантника.

– Куполе, підкинеш саперів на броні до мосту та забезпечиш прикриття! – наказав комбат.

– Плюс! – відповів Купол.– А щодо ножа…

– Потім доповіси,– урвав його полковник.– Виконуйте!

– Плюс! – промовив Бандерас і вийшов із намету слідом за десантником.

«Навіщо повернувся Купол? Щоб додатково повідомити щось про конфлікт? Чи щоб підслухати мою розмову з комбатом?» – ці думки непокоїли професійного контррозвідника.

Рядовий Максим Горшков – позивний «Мореман»

У той час, коли побратими-розвідники виконують небезпечні завдання на передовій, нам наказано бути п’ятою ногою у собаки. Приїхали в якусь дупу, з якої жодного сепара не вгледіти! Але ж… наказ є наказ. Будемо посміхатися та махати, як ті пінгвіни з «Мадагаскару», доки геройський командир із підлітковим позивним та амбіціями Шерлока Голмса шукатиме міфічного диверсанта. Ми з Індіанцем та Говерлою сиділи біля «таблетки», на самому осонні, в очікуванні подальших наказів Бандераса. Доки Індіанець щось креслив на своїй улюбленій мапі місцевості, ми з Говерлою оглядалися.