Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 85

Райгер гучно зареготав.

— Ви можете сміятись, — розсердився Мендель, — але я радив би добре зважити, що ви говоритимете докторові Урсу.

За хвилину з’явився Урс.

— Прошу вибачити мені, панове, — звернувся він до присутніх. — Тепер ми можемо по-справжньому взятися до нашої проблеми. Може, хтось із вас надумав зізнатися?

Губи Тальяферо скривились у саркастичній посмішці. Цей огрядний знавець інопланетних цивілізацій, що майже не витикає носа з кімнати, мав такий “грізний” вигляд, що й найбільший боягуз навряд чи зізнався б йому в чомусь. Зрештою, тут, напевно, обійдеться і без таланту цього доморощеного детектива, якщо він його взагалі має.

— Ви співпрацюєте з поліцією, докторе Урс? — запитав Тальяферо.

На рум’яному лиці Урса відбилося неприховане самовдоволення.

— Офіційних зв’язків з поліцією я не підтримую, але моя неофіційна співпраця з нею вельми плідна.

— Тоді я ознайомлю вас із відомостями, які ви передасте в поліцію.

Урс мовчки втягнув черево, висмикнув із штанів край сорочки і заходився поволі протирати ним скельця окулярів. Упоравши цю роботу і знову начепивши окуляри на ніс, щоправда, досить ненадійно, він врешті запитав:

— Що ж саме ви збираєтесь нам розповісти?

— Я назву вам ім’я того, хто був у номері Вільєрса в його останню годину і хто просканував його доповідь.

— Вам вдалося розгадати цю таємницю?

— Я думав цілісінький день і, здається, докопався.

— Ну що ж, слухаємо.

Тальяферо глибоко вдихнув повітря. Зробити таку заяву було не так просто, хоч він і готувався до цього вже кілька годин.

— Найімовірніше, — почав він, — що у всьому винен доктор Губерт Мендель.

Мендель вражено втупився в Тальяферо, від обурення йому аж перехопило подих.

— Послухайте, докторе Тальяферо, — голосно почав він, — якщо ви маєте хоч якусь підставу для такого безглуздого…

Але тенор Урса, зриваючись на фальцет, перепинив його:

— Хай він говорить, Губерте, вислухаймо його. Ти ж підозрюєш його — як же ти можеш йому забороняти підозрювати тебе?

Мендель сердито замовк.

Тальяферо, силкуючись надати своєму голосу рішучості й певності, повів далі:

— Це навіть важко назвати підозрою, докторе Урс, бо докази цілком очевидні. Про метод Вільєрса знали ми четверо, але тільки один з нас — доктор Мендель — був очевидцем єдиного досліду. Тільки він знав, що цей метод плідний. Тільки він знав напевне, що доповідь Вільєрса — не міф. Що ж до нас, то ми знали напевне тільки одне: що Вільєрс украй неврівноважена людина. Звичайно, ми могли припустити, що він справді розробив таку теорію. Більше того, я думаю, що ми відвідали Вільєрса об одинадцятій годині, щоб перевірити, чи так воно і є: хоча ніхто з нас не обмовився про це ні словом. Але наслідок візиту був невтішний — Вільєрс був у ще гіршому стані, ніж при першій зустрічі. Він видавався майже божевільним.

Пам’ятаючи про цю особливу обізнаність доктора Менделя, перейдімо до мотивів, якими він міг керуватись. Уявіть собі, докторе Урс, таке. Той, хто зустрівся віч-на-віч з Вільєрсом опівночі, а потім, упевнившись, що Вільєрс помирає, просканував його доповідь (не будемо поки що називати його прізвище), мав страшенно перелякатися, побачивши, що Вільєрс явно повертається до життя і навіть пробує подзвонити по телефону. Тому наш злочинець у паніці вирішує позбутися бодай речових доказів злочину.