Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 69

— Стій, куди? — крикнув Ван-Страатен.

Але матрос, не обертаючись, махнув рукою, хутко перехрестився і стрибнув за борт.

І тоді сталося друге диво. Не долетівши до води, матрос ніби уткнувся в щось пружне та невидиме, і якась сила м’яко закинула його назад на палубу.

Це остаточно підкосило Ван-Страатена й решту команди. Не змовляючись, вони разом упали на коліна і почали голосно молитися. Молитва була дуже плутаною, всі давним-давно забули слова, та й останні події примушували зуби вистукувати неритмічний дріб. Але хрестилися вони розмашисто і старанно — навряд, щоб цієї хвилини на землі була щиріша молитва.

Нарешті всі повільно піднялися з колін.

— Що це з морем? — із жахом прошепотів Ван-Страатен.

Важкі сіро-свинцеві вали, як і раніше здіймались і опускались, піднімаючи міріади бризок, але жодна краплина не долітала на палубу судна. І жоден звук не долетів до слуху моряків, ніби судно було обтягнуте непроникною плівкою.

— Здається, ми стоїмо, капітане… — розгублено сказав хтось із матросів.

Справді, палуба була нерухома. Проте судно не стояло. Воно плавно і швидко ковзало по верхівках хвиль — геть від неприступного зачарованого місця.

5

— Координаторе Ролл! Суд Вищої Ради Координаторів розглянув вашу справу і ухвалив: ви звинувачуєтесь у проведенні небезпечного експерименту. Водночас суд враховує, що в даному разі не було свідомого бажання завдати шкоди розумним мешканцям планети.

— Нерозумним.

— Розумним. Далі. Враховуючи вищесказане, суд присудив увільнити вас від будь-яких робіт, пов’язаних із створенням просторово-часового тунелю.

— На який час?

— На три галактичних роки.

— Ого! Що ж я робитиму?

— Вища Рада Координаторів доручає вам скласти докладний словник тубільної мови, який згодом знадобиться для контакту.

— Але я не хочу цим займатись!

— Не перебивайте. І не забувайте, що це покарання. Ваше бажання в даному разі до уваги не береться.

— Я заперечую!

— Заперечення не приймаються. Це ще не все. Вас зобов’язують виправити те, що ви накоїли. Це можливо?

— Так.

— Якнайшвидше зняти блокування і розкапсулювати транспортні засоби мешканців планети, котрі попали в силову сферу. Вам зрозуміло? Тоді негайно беріться до роботи. Це все.

6

— Мир вам, капітане, — у матроса було таке пісне обличчя, що Ван-Страатена занудило.

Але він стримався і сказав, милостиво усміхаючись:

— Не капітан, любий брате мій, а покірний брат Ван-Страатен. Треба було давно позбутися колишніх звичок. Чи молилися ви сьогодні, брати, про спасіння наших душ?

— Цілу ніч, брате, — матрос із видимим зусиллям поборов важке зітхання. — Як і всі попередні ночі.

— Господь колись почує наші молитви. Треба тільки набратися терпіння і покірно чекати.

— Ми чекаємо, брате Ван-Страатен. Господь покарав нас за гріхи, примусив бродити по морях примарами. Господь і пробачить нам. Ми не ремствуємо.

“Еге, не ремствуєш ти, сучий сину, — подумав Ван-Страатен. — Ой, господи, даруй мені гріхи”.

Він вийшов на палубу і, побачивши матросів з непокритими головами, врочисто перехрестився.

— Брати! — гримнув він. Роки мандрувань і наполегливе співання молитв так і не змогли придати його голосу відтінку єлейності. — Ось і ще один день божої кари позаду. Скільки їх буде, нам невідомо. Але ми… — він не доказав. Судно гойднулось і важко впало в яму між хвилями. Солоні бризки вдарили Ван-Страатена в обличчя.