Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 40
Рей Бредбері
Паттег вийшов на зв’язок:
— Я — “Вайгач”. Зазнав ракетної атаки з боку невідомого об’єкта. Ракета класу “корабель — корабель”, площа відбиття 0,6, швидкість 18, самонаведення.
— Який заряд? Які пошкодження? — ожили переговорні пристрої.
— Пошкоджень немає. Маневром спалив ракету в струмені маршового двигуна. Заряд, як видно, плутоній, — Паттег кинув короткий погляд на екран експрес-спектрографа.
Тханг витер кров із закушеної губи і твердо сказав:
— Це Небезпечний Об’єкт. Слід негайно знищити.
Знищити, ясна річ, що ж іще з ним робити? Але гразери в такому пилу малоефективні, і взагалі малоефективні, якщо там немає нічого живого. Якщо немає.
Я ввімкнув оптичну систему. Кілька секунд, поки машина відшукувала Об’єкт і виставляла максимальне збільшення, нічого не було видно. Та ось у перехресті координатної сітки застигла маленька смужка, що ледве вирізнялася на фоні матової чорноти Вугільного Мішка. Спробуй розбери, чи це наш старий земний бойовий корабель “Ангел”, чи щось зовсім інше.
— Гразери? Протиметеоритні гармати? — запитував інтерком Володя.
Ні, так не можна. Вони вже все вирішили — знищити, спалити, стерти на радіоактивний пил…
І тут я подумки накинувся на себе. Альтруїст! Тебе щойно мало не пристрелили. І півтора десятка літ цей уламок минулого чинить розбої в просторі. Та й взагалі, що ти знаєш про все це? Ти — рекрут у патрулі. Твоє діло — служити і мовчати. Там не один десяток розумних голів розбирався. І я сказав:
— Ні, так не можна.
Не можна — інакше навіщо посилати в патруль нас, людей? Послати автомати чистити космос, наштампувати сотні тисяч космічних двірників — нехай прочісують простір, знищують і розпилюють усе, що не відповідає на пароль.
Паттег різко відвернувся від пульта і з цікавістю втупив очі в мене. І я зрозумів, що він усю вахту підсвідомо чекав від мене сюрпризів. Паттег тихо спитав:
— Ти певен, що ми ухилимося від повторної атаки?
Дивна думка не полишала мене. Настільки дивна, що я навіть не наважувався додумати її до кінця. Тільки сказав:
— Поки ми нерухомі, повторної атаки не буде.
— Чому ж?
— Для автомата нерухомі об’єкти не є ціллю.
— Чому ви так упевнені, вибачте? — запитав мініатюрний Тханг.
— Можливо… — Паттег задумливо похитав головою. — Інакше він смалив би по всіх маяках, станціях, перепало б і Трансплутону.
— Він? Ти, як я розумію, говориш про Небезпечний Об’єкт. А це… — я кивнув на екрани, — ми не знаємо поки що, з ким маємо справу.
Всі мовчали. Погодяться вони зі мною чи ні — ескадра не буде атакувати, не зваживши всі “за” і “проти”. Та краще б вони зі мною погодилися.