Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 38

Рей Бредбері

Мені здається, що цього вже ніхто по-справжньому не розуміє. Нині Земля має інші клопоти… Тепер головне завдання кораблів-розвідників, в тому числі й нашого “Вайгача”, — шукати світи, де зможуть жити люди. Однак спершу треба остаточно розквитатися з минулим-знайти Небезпечний Об’єкт.

Бо перший важкий зореліт, посланий у систему Бетельгейзе, раптово атакували і розстріляли, тільки мертвий, понівечений, оплавлений метал випадково засікли і впізнали розвідники на балістичній траєкторії, за два парсеки від Системи.

І другий важкий зореліт був атакований і наполовину зруйнований і лише через два роки дістався Трансплутону на малому планетарному ході. Живими лишилися тільки троє.

Тоді й народилася назва — Небезпечний Об’єкт, тоді й мобілізували всіх, хто мав підготовку пілотів, у патруль. Ми прочісували космос, розшукуючи Об’єкт, який не відповідає на запити, зухвало маневрує, раптово атакує і потім безслідно зникає.

За півтора десятиріччя зробили багато чого. Нарешті занесли до лоцій усі метеоритні й пилові потоки, виловили тисячі мертвих безпілотних зондів, знайшли навіть три чужих автомати — вчені й досі сперечаються, з якої системи вони залетіли.

А Об’єкт був невловимий. Проте, судячи з усього, ми скоро доберемось і до нього. Те, що відбувається зараз, схоліє на полювання: звіра облягли. Кільце патрулів стягувалося довкола Вугільного Мішка.

Ймовірність перебування Небезпечного Об’єкта саме тут була така велика, що майже весь розвідувальний флот і весь патруль кинули на облаву, йому не вислизнути.

— Гаразд, Володю, піду-но я спати.

— Йди, — не обертаючись, озвався Паттег, — виспись про запас.

Щось у його тоні змусило мене насторожитись. Я подивився на скам’янілу, напружену спину Паттега, який раптом рвучко подався до одного з екранів і завмер. Кілька неяскравих зелених зірок висвітилось і зникло в матовій чорноті оптики…

— Все спокійно? І справді можна спати?

— Навіть треба. Ти… ти, мабуть, незабаром будеш потрібен мені.

— Щось бачиш?

Паттег мовчки кивнув. І повторив з притиском:

— Іди виспись добряче.

ІІ

— Здрастуйтеярадий, — в одне слово сказав Тханг, коли я увійшов до рубки.

Майже нічого не змінилося за ті дев’ять годин, поки я спав і обслуговував механізми. Тільки в другому пілотському кріслі поруч з Паттегом сидів дуже серйозний товариш Тханг, світилося табло ескадри і на темному екрані локатора палала маленька цяточка.

— Привіт. А ти чому не спиш? — запитав я у Володі.

Паттег тільки хмикнув. А товариш Тханг люб’язно пояснив:

— Він уже відпочивав дві години. Більше не хоче. Всі патрульні вже на вахті.

— Скоро він нас помітить, — сказав Паттег.

— Чому скоро? А зараз?

— У нас нові локатори. Таких ще ні в кого не було, — озвався Тханг.

— А якщо це чужий?

— Добре, якщо чужий. Але я не певен, що ця штука — Паттег кивнув на пульт управління локаторами, — їх взагалі бачить.